Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/476

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Беру свіжий приклад. Якийсь »польський націоналіст« з »Газети Львовської« тішиться з того, що український парламентарний клюб в Варшаві розбився, і що частина його вступила до комуністичної партії. Хіба-ж це не ріднісенький брат тих »свідомих Українців«, що кликали большовиків проти Гетьмана, тішучись, що хоч і згорить, мовляв, наша хата, але в ній погорять і ті, хто з нами живе і кого ми ненавидим. Або сучасна »большовицька орієнтація« Галичан небольшовиків — хіба це не політика емоціональна, позбавлена геть чисто розуму і волі? Хіба ці люде, як-би хотіли спокійно подумати, не зрозуміли-б, що коли вони безсилі вдержатись супроти глупо-задиркуватої і дратуючої, але по сути безсилої, польської демократії, то їх, разом з цілим галицьким українством, зітре в порох, в разі здійсненя їх »орієнтації«, жорстоко-нещадна і сильна всеросійська охлократія. Замість напруженям розуму і волі творити самим орґанізовану відпорну силу проти Польщи (силу, яка-б придалась і на случай большовицької окупації), вони, хвилевим емоціональним подражненям опановані, розвивають в масах вроджене політичне лінивство, бо ширять зневіру у власні сили, вчать покладати всі надії на большовиків, і таким чином зменшують тільки відпорність цих мас супроти Польщи. А як опиняться такі »політики« під большовицьким пануванням, то напевно будуть, під впливом нового подражненя, робити разом з Поляками протиросійські повстання (таке вже бувало не раз на Україні!).

Надмірною чутливостю, при пропорціонально заслабій волі та інтеліґентности, пояснюється наша легка запальність і скоре охолоджуваня; пояснюється теж дражливість на дрібниці і байдужість до дійсно важних річей, яких розріжняти від дрібниць ми не уміємо. Всі наші одушевленя зі слізьми, молитвами і »всенародніми« співами проходять так само скоро і несподівано, як скоро і несподівано вони появляються. Виявити наше хотіння в ясній і тривалій ідеї та закріпити його витривалою, здержаною, довгою, орґанізованою, послідовною і розумною працею нам трудно тому, що увага наша, не керована віжками волі і розуму, весь час розпорошується під впливом нових емоціональних подражнень, які нищать попередні. Досить напр. подражнити чиюсь дрібну амбіцію, або дрібне хотіння, щоб він під впливом цього дрібного подражненя забув про ідеали та хотіння, рішаючі иноді для буття цілої нації. При таких умовах, політика, як умілість орґанізувати і здійснювати розумом та волею певні сталі хотіння та ідеї, єсть на Україні найбільше тяжкою та невдячною працею. Успішно вести її можна тільки тоді, коли прийняти метод орґанізації, розвиваючий волю та розум, усталюючий хотіння та ідеї і обмежуючий надмірну чутливість та випливаючу з неї романтичну ґасконаду.

Нації ситі, з перевагою емоціональности в своїм характері, мають більший нахил до романтизму ніж до ідеалізму. Між тим держава може бути сотворена тільки поривом ідеалістичним, а не романтичним: поривом, в якому стихийне чуттєве хотіння скристалізувалось в ясно окреслену ідею, і в якому на здійсненя цієї ідеї скеровані всі сили розуму та волі. Поривами романтичними, тоб-то поривами виключно емоціональними, яких ідеї туманні (»дуже хочемо, але не можемо сказати, чого хочемо« — мовляли, деякі наші »фашисти«) і яких здійснюваня відбувається шляхом постійного дражненя емоцій (»грою на серцях«) — не будуються держави. Від ріжних труб єрихонських можуть падати державні стіни, але не бувало такого випадку, щоб ці стіни в той спосіб будувались. На виховуваня ідеалізму (в його, як було вище сказано, прагматичній а не діялєктичній формі) і на поборюваня емоціонального романтизму, мусить бути скерована увага