Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/492

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
самої орди, хай будуть наукою для всіх будучих українських панів, що ні Москва ні Польща захистом для них служити не можуть. Невласнодержавна — москвофільська чи полонофільська — політика ⁣»панських«⁣ консервативних елєментів, — тоб-то тих елєментів, що в данім часі посідатимуть владу і більшу культурну та матеріяльну силу на Україні — в найкращому разі може довести тільки до того, що замість них самих будуть вирізані їх діти або внуки. Москва і Польща займають українську колонію не на те, щоб оберігати тих, що в ній своєї держави самі сотворити не уміють і що своєю проказою недержавности ще самі московську та польську державу каляють.

V. Слабість місцевого консерватизму не дає йому стати серед місцевого громадянства школою здержуючих і орґанізуючих громадських прикмет: чести, вірности, послуху, дисципліни, обмеженя імперіялізму послухом владі (монархії) і містицизму послухом орґанізованій ідеолоґії (реліґії), — школою ідейности, волі та інтеліґентности. Завдяки цьому розвиваються без ніякого протиділання в цьому громадянстві: розперезане хамство, зрадництво, політична проституція, ⁣»отоманія«, слабодухість, взаємно себе пожираюче реліґійне, політичне, філолоґічне і всяке инше сектанство, безідейність, безвольність, глупота і врешті отой ⁣»імперіялізм«⁣ та ⁣»містицизм«⁣ дикунів, який, крім хвилевих революцийних вибухів, нічого сильного та тривалого сотворити не в силі.

Всі болючі крики — як наприклад Кулішевий: ⁣»народе без пуття без чести і поваги« — остануться криками в пустині, доки не відродиться місцевий консерватизм. Бо не досить пуття, чести і поваги від громадянства вимагати, але ще треба йому приклад оцих чеснот на живій громадській орґанізації показати. Такими громадськими орґанізаціями у всіх здорових націй цілого світа були, єсть і будуть орґанізації консервативні. Без доброго консерватизму, як вже вище сказано, не може бути в нації і доброго поступу. Тим пояснюється, що при всій зненависти наших місцевих поступовців і революціонерів до своїх місцевих консервативних ⁣»панів«, вони від них ані на крихітку не кращі. Мало того, вони звязані з ними таким нерозривним вузлом, що смерть консерватистів тягне за собою смерть революціонерів. За знищеням консервативного Гетьманства прийшла загибель і революцийній Директорії.

Має глибше значіння оце траґічне видовище, яке ми бачимо сьогодня в краю і на еміґрації: розворушити і оживити наших революціонерів не може ні вимірання України, ні їх власне вимірання, а тільки привід знищених ними ⁣»панів«, ознаки життя українського консерватизму. Злоба, з якою вони кидаються напр. на нас, Гетьманців, єсть нічим иншим, як їх стихийним, підсвідомим бажанням випробувати силу цих Гетьманців: чи здатні справді консерватисти українські стати здержуючою опорою для них — революціонерів, чи своєю слабостю вони знов улегчать їм деструктивну роботу і знов убють їх своєю власною смертю. Без видержаня цієї злоби, цього природного революцийного напору, консерватизм український не зможе відродитись. А без його відродженя, не може бути і відродженя українського поступу. Хто хоче щоб на Україні були честні,