Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/499

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


напр. »Відродженя нації« п. Винниченка. Глибоке, варварське, примітивне незнання своїх земляків і свого краю лежало — крім инших причин — в основі цієї чисто звірячої взаємної антипатії, якою українські люде, в хвилинах коли треба було за всяку ціну єднатись, взаємно, неначе пружинами, одштовхували себе. Як могло бути обєднане на ділі те, що було не обєднане в думках, мисленних образах і намірах? Як могли напр. будувати основу держави — армію — люде, що до того часу з офіцером балакали хіба тільки тоді, коли він приходив їх арештовувати? Як могли вони здобути для цієї держави податки, коли панів українських, орґанізаторів продукції, вони знали тільки по історичним документам з XVI — XVIII віків? Як могли офіцери і пани придбати необхідні для їхньої державної української праці симпатії місцевої української публичної опінії, коли вони зовсім не знали українських інтеліґентів — творців цієї опінії? Чи можуть врешті звати себе українськими »націоналістами« і »соборниками« ці інтеліґенти українські, які, крім дрібних зненавистей якихось своїх дрібненьких ґрупочок, нічого і нікого більше на Україні не знають і не хочуть знати?

Війна і революція, перемішавши залізним макогоном українських людей, збільшила, наперекір їх волі, їх взаємне пізнання. Одночасно збільшилась і свідомість національна. Але вона знов розпорошиться і загубиться, коли цього взаємного пізнання — обєднуючим а не розєднуючим методом орґанізації громадянства — не закріпляти і не піддержувати.

При виборі цього методу памятаймо: що через двірець Гетьманський в 1918 р. перейшло, і взаємно там себе пізнало, значно більше українських людей з найбільше ріжнородних місцевих верств і ґруп, ніж через сварливі, і розгонюючі всіх в ріжні сторони, республиканські кулуари Центральної Ради.

IX. Неорґанізованість продукції знаходить собі вираз: а) в погляді орґанізаторів на орґанізованих, як на людей низчого сорту — »мужиків«, або »бідний поневолений народ« — яких до праці можна загнати тільки чужоземною поліцією, комуністичними чрезвичайками або завідомо брехливими обітницями »земельки« і есерівського раю в) в погляді орґанізованих на орґанізаторів, як на »панів-кровопийців«, або непотрібних дурисвітів, які всі однаково живуть з темноти і визиску народу.

Орґанізованої продукції не може бути там: 1. де самі орґанізатори продукції дезорґанізовані і де кожний з них »сам собі пан«; 2. де вони не звязані з орґанізованими спільною місцевою державою і спільною національною культурою, яка у орґанізаторів виховує почуття громадського обовязку супроти орґанізованих, у орґанізованих почуття потрібности орґанізаторів, а у одних і других взаємну пошану, оперту на пошані спільного і для одних і других закону; 3. де продукція і власність на засоби продукції (землі і фабрики) для орґанізаторів-власників не єсть найкращим способом виконуваня їх необхідної орґанізаторської громадської функції, а тільки способом особистого збогачуваня шляхом особистих спекуляцій; і де для орґанізованих продукція єсть не працею для них самих необхідною — а ненавистною працею »на панів«, і власність — не методом орґанізації цієї продуктивної праці — а »награбленим«, яке і собі можна