Як вище було вияснено, всякий поступ, всякий рух вперед, може гармонійно і орґанічно реалізуватись тільки тоді, коли він абсорбується (вбірається в себе) місцевим консерватизмом. Завдяки політичній (державній) та громадській орґанізованости місцевого консерватизму, він знаходить собі поволі восприїмчивість пасивних народніх мас, і може таким чином їх порушувати, тягнути їх поволі за собою. На Україні цей динамічний процес не міг відбуватись в його нормальних, орґанічних формах. Місцева національна культура, яку, при нашій недержавности, ідеолоґічно творять місцеві поступовці інтеліґенти, не може абсорбуватись місцевим консерватизмом, бо місцевий консерватизм винищується цими інтеліґентами. Натомість українська національна культура абсорбується консерватизмами немісцевими, метропольними: йде на збогачуваня культур російської та польської. Там в метрополіях вона приймає, зовсім чужі місцевим українським пасивним народнім масам, тамошні політичні і громадські форми. В цих чужих формах вона накидається силоміць українському народові при помочі політичних (державних) і громадських орґанізацій метропольних націй. В результаті українські народні маси не можуть восприйняти ані культури української, яка не має змоги в своїм — нею самою нищенім — місцевім консерватизмі зреалізуватись, ані культур метропольних, які орґанічно чужі цим народнім масам, бо не відповідають їх степені восприїмчивости і виростають не з орґанічного розвитку, а з розкладу місцевого громадянства.[1]
- 3. Розклад місцевого громадянства, позбавленого своєї обєднуючої місцевої, орґанічної і авторитетної, ідеолоґії, піддержують, як представники української ідеолоґії національної, так і представники ідеолоґій метропольних націй. Одні і другі тому, що тільки гниття і хаос може забезпечити їх істнування на Україні в таких формах, в яких ці ідеолоґії при нашій недержавности у нас проявляються.
Українська »свідома« інтеліґенція, як представниця української національної ідеолоґії, знищивши свою державу, а з нею і консервативну половину своєї нації, може далі істнувати на Україні постільки, поскільки вона використовує безавторитетність чужоземних метропольних ідеолоґій: поскільки бунтує вона народ проти місцевих »панів«, які, по страті своєї держави, ці ідеолоґії мусіли прийняти. Представники чужоземних метропольних ідеолоґій можуть істнувати постільки, поскільки місцеві пани не сполучаться з місцевим народом і українською інтеліґенцією та своєю силою матеріяльною і орґанізацийною не дадуть цій інтеліґенції змоги зреалізувати українську національну ідеолоґію та вигнати з України ідеолоґії метропольні. В результаті: ліцитація в соціяльній (громадській) революцийности єсть найбільше характерною ознакою того ідеолоґічного гниття і хаосу, які панують в Україні.
- ↑ Прикладом культурного вовкулацтва (перемішаня чужого духа з чужим тілом), як характерного прояву нашої недержавности в сфері ідеолоґічній, можб служити: український Ярема Вишневецький, одуховлений і прославлений метропольним польським інтеліґентом Сенкевичем, і український інтеліґент Феофан Прокопович, одуховляючий та прославляючий метропольного Петра Великого.
