Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/506

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


З цькування »народу« проти місцевих »панів« живе українська »національно-свідома« інтеліґенція. Щоб місцеві »пани«, »народ« та інтеліґенція не сполучились в одну орґанічну національну цілість, щоб вони між собою вічно гризлися і в цій гризні всі на поміч метропольної влади оглядались, цього хочуть — отже в цім самім напрямі, що й »свідомі Українці« — »працюють« і представники ідеолоґій метропольних.

В оцій ліцитації в соціяльній революцийности — в цім ідеолоґічнім руйнуванню місцевого громадського життя — верх беруть розуміється завжди представники ідеолоґій метропольних. Беруть верх тому, що для реалізації своїх революцийних змаганнь вони вкінці знаходять завжди піддержку матеріяльної і орґанізацийної сили консервативного метропольного державного меча. З місцевої української соціяльної революції Москва та Польща беруть для себе те, що їх державне і громадське становище на Україні скріпляє. Найбільше навіть крайні, як російські так і польські революціонери на Україні, працюють завжди в результаті на користь Росії та Польщи тому, що вони мають за собою консервативні орґанізації цих двох державних націй, і що ці консервативні орґанізації вкінці всі дійсні »завойованя революції« в Україні на користь метропольних націй абсорбують.

Українські »національно-свідомі« ідеолоґи могли-б побороти ідеолоґів метропольних тільки тоді, коли-б вони силі чужоземного консервативного державного меча змогли противоставити силу консервативного державного меча місцевого, українського. Але для цього їм треба-б було ідеолоґічно піддержувати державні змагання тих, що цей місцевий державний меч хотіли-б і могли взяти в свої руки. Иншими словами: вони мусіли-б всім своїм ідеолоґічним впливом на народні маси піддержувати місцеві консервативні, посідаючі матеріяльну силу і політичний досвід, войовничі та продукуючі елєменти в добах, коли ці елєменти завойовують собі владу на своїй Землі. Доки інтеліґенція українська буде виключно соціяльно-революцийна (однаково: під соусом соціялістичним, націоналістичним, чи віроісповідним), вона конкуренції з революціонерами інтеліґентами метропольними не зможе видержати, і доля її: бути завжди битою.

4. Коли інтеліґенція (творці ідеолоґії) живе з піддержуваня серед місцевого громадянства ідеолоґічного хаосу, соціяльної розєднаности і громадської анархії, то таке громадянство не може мати орґанізованої публичної опінії, на якій міг-би опертися моральний авторитет матеріяльної сили місцевої влади. Держатися купи і взаємно себе не вирізувати — таке, весь час інтеліґенцією розпорошуване — громадянство може тільки тоді, коли воно взяте в сильні обручі якоїсь чужоземної метропольної державної влади.

Будова власної держави і істнування нації неможливі, доки продовжується такий стан. При такому стані: 1. кожна окрема інтеліґентська ґрупа буде нищити авторитети, піддержувані иншою ґрупою, і в результаті всі авторитети серед такого громадянства будуть здискредитовані та затоптані в болото; 2. затирається гряниця між громадськи нікчемними і громадськи