Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/517

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


З цього огляду ми бачимо, як тяжке завдання жде тих, ще хочуть оце громадянство, яке живе на Українській Землі, зорґанізувати політично і культурно в реальну окрему державну націю, — що хочуть будувати Українську Державу. Вони мусять знати, ще працювати доведеться їм серед людей, позбавлених, основного для будови держав, почуття патріотизму: людей, які від віків були приучувані і призвичаювані себе взаємно ненавидіти, боротись між собою за свою землю і кликати в цій боротьбі між собою на поміч чужоземців, але які не мали ні науки ні звички-традиції боронити спільними силами свою землю від чужоземців. Вони мусять знати, як тяжко зорґанізувати завойованя влади, без якого не може бути держави, серед громадянства, що не мало ні доброї орґанізації меча, ні доброї орґанізації продукції, ні доброї орґанізації ідеолоґії; тоб-то мало заслабих войовників-продуцентів, замало вартних войовників-непродуцентів, міліони безсилих, бо позбавлених проводу, продуцентів-невойовників, і ще слабшу та меншу вартну від них всіх інтеліґенцію; иншими словами: серед громадянства, що витворювало заслабий ідейний порив, необхідний для зорґанізованя боротьби за державу, і мало заслабу силу матеріяльну, необхідну для реалізації цього ідейного пориву. Знати-ж це все вони мусять тому, бо, не знаючи всієї трудности свого завдання, вони не мають навіть чого братись до його виконаня. Неусвідомлюваня собі всієї трудности будови Української Держави було одною з основних причин невдачі всіх сучасних українських політичних починаннь.

Завдання будови Української Держави і перетворювана нашого громадянства в реальну а не літературну Українську Націю, хоч безмірно трудне, але разом з тим і безмірно велике — власне цією своєю трудностю і цими можливостями, які відкриває його здійсненя і побореня цих труднощів. Крім того воно має за собою силу правди і справедливости.

Збудована на нашому непочатому і буйному »дикому полі«, сильна Держава Українська має дані перейняти від старіючої Західної Европи — може так, як колись Візантія від упадаючого Риму — весь її многовіковий досвід, всі здорові зерна її великої культури і ці зерна на свому родючому ґрунті до ще більшої височини виростити. Тільки Держава Українська мешканцям нашої нещасної Землі — яка досі була »окраїнами« Азії і Европи і полем герців для цих двох світів — має дані забезпечити нарешті людське громадське істнування, не »при битій дорозі«, а в свому власному гнізді. Свідомість величі цього завдання, і його правди та справедли-