Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/516

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


вище і усвідомити свої завдання. Вона зрозуміє, що люде, які на неї будуть весь час грязюкою і каміннями кидати, де люде, які самі по собі сотворити, зробити щось — навіть зло — абсолютно не здатні. Вона зрозуміє, що ці люде страшно небезпечні тільки своєю хворобою, тоб-то тільки тоді, коли мати в самому собі восприїмчивість на їх заразу. Отже вони тим більше небезпечні і тим більше вони до робленя зла здатні, чим більше їх безсилі і плюгаві лайки до свого серця брати, чим більше їхній фурії самому піддаватись. І навпаки, любов і спокій радикально обезсилюють оцих людей і роблять нешкідливою ширену ними заразу. Небезпека від затроєних стріл зникає, коли їх отрута зустрічає в орґанізмі протиотруту. До отруйливих політичних писаннь та говорень більшости української інтеліґенції, бажаюча бути здоровою, її частина повинна ставитись так, як лікар до маячіння хворого, якого він любить і хоче вилічити.

Оттака зовсім окрема — але не одірвана од реального життя — самоорґанізація здоровіщої частини української інтеліґенції, сполучена з її імунізацією на заразливі впливи частини хворої, зроблять найважніще для нашого виліченя діло: вони притягнуть до української державно-національної ідеолоґічної праці елєменти зпосеред більше здорових, і менше поражених хворобою недержавности, »не-українських« верств місцевого громадянства. Оцим напливом в ряди української інтеліґенції місцевих »не-Українців«, — тоб-то людей не так ще сильно, як вона, заражених злобою, зненавистю, заздростю, злом романтизму і безідейности, — інтеліґенція наша буде відроджена і переорґанізована. Замість дотеперішньої — по формальним, зовнішнім гаслам, ніби однородно-революцийної, а в дійсности взаємно себе пожираючої ріжнородної юрби — народиться сильна однородна орґанізація інтеліґенції консервативної, а тоді, по її образу і подобію (як це вище було вияснено), повстане така-ж сильна і однородна орґанізація поступова. В той спосіб відбудеться процес повільного »розссання« огнища нашої хвороби — розссання »свідомої« інтеліґенції української цілим нашим українським громадським орґанізмом, і наша хвороба недержавности щезне разом з цим огнищем.

Часи коли у нас Бояни (інтеліґенція) Князям (людям меча і продукції, які реалізували ідеолоґії інтеліґенції) »славу рокотаху«, а Князі опікувались Боянами; часи козаччини, коли — зорґанізована і ублагороднена ділом Петра Могили — інтеліґенція піддержувала в народі авторитет козаків, а козаки своїми »фундаціями« на школи та монастирі піддержували інтеліґенцію і ставились уважно до формулованих нею потреб народніх — показують, що на Україні можлива перемога ідейности, волі, орґанізованости та інтеліґентности серед інтеліґенції, тоб-то, що інтеліґенція наша може бути вилічена. А раз інтеліґенція — мізок нації — може бути вилічена, то може вона дати і той ідейний порив, який робить державними недержавні нації: — порив, що людей меча і продукції на діла підіймає і ділами їхніми ідеолоґії реалізує та будує держави.

*  *  *

Такий єсть в основних зарисах образ нашої недержавности: огляд цих реальних, одідичених нами по історії і витворених нашою природою, прикмет нашого громадянства, до якого належимо і серед якого політична творчість наша може проявлятися.