Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/522

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Як всяка демократія в колоніяльній країні — де громадський лад і порядок спірається на чужому метропольному державному апараті — так і демократія українська, власне завдяки свому українству і завдяки російськости державного апарату, була зовсім позбавлена обовязку мишленя про те, якими силами в реальнім життю нації будується і удержується цей порядок і лад. Навпаки вона виспеціялізувалась на придумуваню способів, якими можна нищити лад і порядок: як треба робити або бунт і революцію, або як цей порядок ріжними мирними способами розкладати та руйнувати. Для неї було зовсім байдуже, чим реально живуть і купи держаться реальні українські люде, бо вся її увага була звернена на будуччину, на фабрикування таких, опертих на вірі в »поступ і народ«, утопійних проґрам, що мали автоматично своєю неминучостю знищити реально істнуючу дійсність і так само автоматично сотворити Україну та поробити з людей на Україні Українців, хоча би по звістній формулі, що »соціяліст, який не додумався до українства і Українець, який не додумався до соціялізму — це люде, які ще не додумались до кінця«, і т. д. Розуміється таких орґанічних націй — яких би єдиною національною ознакою, чи так би сказати національною професією, був поступовий демократизм, соціялізм і революція — на світі не буває. Кожна орґанічна нація, крім елєментів, виспеціялізованих на руйнуванню громадського ладу, мусить мати і елєменти, виспеціялізовані на будові і удержуванню цього ладу. Особливо нація т. зв. »поневолена«, колоніяльна, якої буття чи небуття залежить не стільки від її здатности до руйнування, на чужім державнім апараті опертого, громадського ладу чужого, скільки від її уміння збудувати на місці чужого, опертий на своїм державнім апараті, громадський лад свій.

Завдання монархічного методу орґанізації зробити те, чого не в стані зробити метод демократично-республіканський: повернути орґанічну структуру Українській Нації. Кажучи фіґурально і вживаючи парламентської термінольоґії: до її гіпертрофованого »лівого« боку додати атрофований »правий« бік; розпочати будову України від землі а не від повітря, від того що на Україні було і єсть, а не від того, що колись на Україні має бути. Бо всі нації поневолені скрізь і завжди визволялись не »з ліва« тільки »з права«: не тоді, коли вони на місце істнуючого чужого ставили проекти утопійного будучого, а тоді, коли вони чуже усували відбудовою в новітніх формах свого колишнього, традицийного, старого; коли вони, борючись за стару традицію національну, за свої старі »права і вольности«, вкладали в цю традицію реально можливий новий зміст, а не тоді, коли во імя утопійних новин вони відкидали і поборювали стару традицію національну.

Повернути орґанічну структуру Українській Нації це значить зміцнити її підстави, її коріні, її позитивну, по минувшині одідичену, стихійну, традицийну національну свідомість і, відповідно до цієї реальної позитивної національної свідомости, відповідно до степені восприїмчивости пасивних мас обмежити неґативні, на руйнуванню цієї традицийної національної свідомости побудовані,