Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/524

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


чому через голову слабого консервативного — знищеного українською демократією — українського Гетьманства, Україна докотилась до російської та польської реакції, які вилились знов в їхні старі на Україні форми: російської охлократії та польської демократії. Бо нації, які не здатні возстановити і задержати те, що вони реально по своїй минувшині вже можуть мати, падають не вверх, як думає наївно демократія, а вниз: до того, що вже було, а не до того, що має колись бути.

Демократично-республіканський метод не в стані дати консервативним елєментам українським міцної орґанізованої сили. Він розбиває їх орґанічну класову єдність і перетворює їх в найглупшу — бо в антидемократичну — демократичну партію, що демократичними засобами намагається безнадійно побороти демократію, як цього класичний приклад бачимо хоча б в сучасній Польщі. Тільки монархічний метод, опертий на певних сталих і непорушних принціпах та зберігаючий класову орґанічну єдність консервативних елєментів, може дати силу всякому — а тим більше так слабому і незорґанізованому, як наш — консерватизмові.

Отже нашим мірилом національної вартости всякої української монархічної теорії єсть: 1. чи сприяє вона возстановленю орґанічної структури виспеціялізованої досі на руїнництві і демократично-однобокої Української Нації; 2. чи сприяє вона національному відродженю та орґанізації в українських національних формах місцевих консервативних державно творчих елєментів; 3. чи дає вона цим елєментам необхідну для виконання їх тяжких завданнь міцну — ідейну та орґанізацийну — силу.

З таким мірилом національної вартости підходимо ми і до монархічної »теорії варяжської«.[1]


  1. Щоб уникнути непорозумінь, підкреслюю, що все значіння монархічного ладу не вичерпується тільки оцим одним мірилом його вартости. Отже неправдою буде, коли хтось про нас скаже: вони монархісти тільки тому, що хочуть зорґанізувати українські консервативні елєменти. Натомість правдою єсть те, що ми монархісти ще й тому, що тільки монархія в формі класократичній може виконати оце необхідне для нашої нації завдання. Про ріжні форми монархії, про ріжну вартість цих форм для розвитку духової і матеріяльної культури, зокрема про ту форму монархії — трудову і класократичну — якої ми бажаємо і т. д. і т. д., була і буде мова в инших місцях. Повторяти все це при кожній нагоді неможливо. Взагалі треба памятати, що політик письменник не в стані ніколи дати повної картини того, що він хоче представити. Коли наприклад портретист може представити цілу поверхню людського тіла принаймні з одного боку (не можучи одначе представити її одночасно зо всіх боків), то політик чи соціольоґ, говорячи про безмежно складне громадське життя, все мусить обмежувати себе представленям тільки поодиноких частин цього життя. Здатности і сумлінности читача полишається все памятати при тім про цілість так, як оцю цілість даний політичний світогляд — при розгляді її з ріжних боків і можливо у всіх її частинах — собі уявляє. Як, розглядаючи в портреті напр. руку, не треба думати, що людина складається тільки з одної руки — так, читаючи про якусь одну частину політичного життя, не треба думати, що воно — в уяві даного письменника, чи репрезентованого ним напряму — тільки оцею одною частиною все вичерпується. Ці прості річі на жаль у відношеню до громадських справ дуже часто забуваються. Оцінюючи тут »варяжську теорію« з погляду національного, я говорю тільки про один бік монархічного ладу: — його відношеня до консерватизму — тому, що власне цей бік має для нас з погляду національного дуже велике значіння.