Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/532

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


мексиканської нафти — експлуатації можливій тільки при нікчемнім і безсилім республіканськім уряді — заінтересовані чужоземні капіталісти, які тому власне ці демократичні уряди фінансують і тим дають їм можність купувати »вірних урядові республіканців«. Про це я писав ширше в иншім місці і тут повторяти цього не буду.

Так само не буду зупинятись на певній неясности концепції, чому це С. Петлюра і його центр мають виконувати завдання Варягів: чужоземного королевича і його ґвардії. Бо коли ці Варяги дійсно сильні, то вони допомоги п. Петлюри потребуватимуть хіба як української декорації, і не п. Петлюра, а вони »виганятимуть з України гнобителів«. Коли ж ці Варяги безсилі, то п. Петлюра був би божевільний, як би, здобувши владу власною силою, він передав її безсилим Варягам. Зрештою ані такого божевілля, ані »вигнання гнобителів« од п. Петлюри і від демократії сподіватись не можна і тому, поминаючи цю неясність, перехожу до основної думки варяжської теорії.

Над місцевими консервативними державно творчими силами треба поставити хреста, бо вони »чужі«: російські або польські. Їх треба замінити Варягами, а щоб ці Варяги могли стати Українцями, ролю українських консерватистів монархістів мають почати грати демократи республіканці. Республіканська демократія повинна перестати бути республіканцями, соціялістами та революціонерами і повинна перелицюватись в те українське монархічно-консервативне ядро, біля якого має розпочатись асиміляція україно-творчих Варягів — ось основна думка варяжської теорії, висловлена нашою термінольоґією.

Чи це можливо? Чи може українська демократія, яка не в стані збудувати своєї республіки, якої вона хоче, збудувати монархію, якої вона не хоче і хотіти не може. Власне з цієї невірної — на мою думку — предпосилки, опертої на вірі в монархізм республіканців, випливає ще нова небезпека варяжської теорії для практики реального життя.

Українська демократія не хоче і не може хотіти української монархії перш за все завдяки свому примітивному імперіялізмові: нічим не обмеженому і зажерливому бажанню влади, яке лежить в основі її мишленя, творить всю суть її діяльности та ідеольоґії. Ці люде вірять, що розвиток людства в напрямі демократизації і бажання українського народу, які в цьому розвиткові знайдуть своє завершеня, фатально і автоматично приведуть до сотвореня »демократичної України«. Вони — українські демократи — власне єсть представниками на Україні цих надприродніх, кермуючих людськостю сил, і союз з цими силами мусить забезпечити їм остаточну перемогу, довести їх автоматично до влади. Тільки під впливом оцієї віри вони додумались до українства: покинули свої скромні російські посади для призначеної їм »соціялістично-науковим« небом провідної ролі в народній, більше менше соціялістичній Україні. І раптом їм — людям демократичного »провидіння« — пропонують розбити всі свої надії і всю свою віру, вернутись назад до своїх скромних посад і добровільно передати владу чужоземному королевичові. Розуміється висказана кимсь колись думка, що краще бути добрим шляхтичем в монархії,