Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/575

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Уявім собі, що теорію варяжську, висловлену обережно і тактовно уродженим як не як українським консерватистом, підхопить справді частина поступової та революцийної української інтеліґенції. Хай вона, конкуруючи з есерами, справді проголосить себе одного ранку українськими »монархістами« в варяжськім стилі і для переліцитованя своїх есеровських конкурентів підійме ще більший галас проти »Гетьманства« і »хліборобів«, як проти »не народніх, пансько-поміщицьких затій«. В що тоді взагалі обертається вся політична державно-творча українська праця і чи з неї не треба тоді як найшвидче забіратись кожному, хто хоче залишити по собі принаймні своїм дітям імя поважної людини.

Або єсть орґанізавана, національна українська творчість — волеве і продумане формування нації — або єсть дике українське поле. Або єсть людська громада, що щось колись думала, творила, і що це продумане та сотворене розвиває, удосконалює і дальшим поколінням передає; або єсть випадкова банда, випадково зібраних людей, в якій вільно кожному робити те, що йому хочеться під гаслами: »валяй, валяй« і »моему нраву не препятствуй!« Зокрема, що до монархізму: чи вільно кожному Українцеві шукати та вибірати собі »монарха« по своїй вподобі, — а як ні, то які обовязуючі всіх норми мають обмежувати цей вибір? Судячи по варяжській теорії — на першу частину цього питання треба відповісти: так; а на другу: обовязуючою нормою для сотвореня української монархії мають бути погляди і хотіння українських республіканців. Иншими словами: фаталістична концепція українського дикого поля, з необмежено і вільно бушуючими на ньому стихийними силами, абсолютно од ніякої лоґічної збірної думки і послідовної збірної волі незалежними. Силами, які звязатись в одну націю можуть не ідеолоґією, не орґанізацією, не спільним проводом, не точкою опори в собі, не працею громадського розуму, орґанізуючого громадські стихийні хотіння, а якоюсь випадковою спільною стихією, якоюсь спільною випадковою емоцією. Варяжська теорія не належить, на жаль, до теорій, з яких міг би вирости позитивний, на одному проводі опертий, орґанізований єдиний національний фронт. Вона належить до теорій національного фронту неґативного.


Неґативний єдиний національний фронт можливий при двох умовах.

Перша: коли почуття зненависти, яке обєднує собою позбавлену єдиного проводу неорґанізовану націю, звертається тільки проти одного ворога. Ірландці наприклад ніколи-б не мали свого єдиного неґативного національного фронту, коли-б його не обєднувала зненависть до одної Анґлії.[1]) Але вже наприклад для Сло-

  1. Цим не хочу сказати, що визвольні змагання Ірландії спірались виключно на одній зненависти до Анґлії. Ця зненависть відограла обєднуючу ролю в змаганнях — так само анархічної, як і наша — ірландської республиканської демократії. Але на щастя Ірландії, поруч націоналістичних, неґативних і зненавистницьких, емоцій, посідала вона ще сильніщі змагання територіяльно-політичні, патріотичні, які лягли в основу ірландського єдиного фронту позитивного. Тільки свому патріотизмові, тільки обєднуючим всіх мешканців Ірландії гаслам територіяльпо-політичним, завдячує Ірландія ці здобутки, які в напрямі державного унезалежненя вдалось їй осягнути. І тільки оця глибоко вкорінена ідеолоґія патріотична, територіяльно-політична, дозволила Ірландцям залишитись реальною нацією навіть по втраті своєї національної мови і дозволила їм політично засимілювати значну частину місцевої нормано-анґлійської правлячої верстви, без чого їхні політичні власно-державні змагання ніколи не могли-б навіть в такій, як сьогодня, формі зреалізуватись. Ось, що читаємо про цей процес в історії Ірландії: »Нормано-анґлійські колоністи не були на велику користь Анґлії, бо вони зробилися більшими Ірландцями, ніж самі Ірландці — Hiberniores Hibernis ipsis. Повстання в Ірландії зробилися швидче правилом ніж винятком, і анґлійські барони грали в них найвидатніщу ролю« (Irwin Brown »Ireland its Humour and Pathos«. Виписку цю прислав мені п. Петро Ковалів, якому складаю за це на цім місці щиру подяку). Розуміється цей державно-творчий асиміляцийний процес був-би неможливий, коли-б в Ірландії не було патріотизму, коли-б в ній панував неподільно націоналізм, і коли-б Ірландці жили тільки національною зненавистю, яка-би в першій мірі зверталась проти місцевих Анґлійців і яка унеможливила-б цим місцевим Анґлійцям грати в ірландських повстаннях найвидатніщу ролю.