Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/591

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


імперіялізм, тоб-то хотіння влади. Але на жаль, при повному бракові у неї інстинкту осілости, присущого звязаному з землею продуцентові, вона не має в собі патріотизму, не має свідомости території, не має привязаности до Української Землі і тому не має хотіннь здобути собі владу тільки на Українській Землі. Імперіялізм свій тільки дуже невеличка частина української охлократії виявляє в формах українського націоналізму. Більшість її націоналізмом українським не захоплюється, бо розуміє, що цей націоналізм не дасть їй влади. Не маючи в собі українського патріотизму, вона не більше, а власне менше ніж всі инші верстви українські, посідає власно-державницькі, незалежницькі українські хотіння. Для якогось наприклад Волоха (звістного вояки з часів Директорії) однаково, чи бути якимсь начальником на Україні, чи там, де він тепер єсть — на Сібірі. А такий Волох — це власне пересічний тип української охлократії, це той основний елємент, з якого вона в своїй масі — в своїх низах — складається.

Расової єдности у нашої охлократії нема. В протилежність наприклад до колишньої охлократії французької, яка походила від расово усталених франко-ґерманських племен, завоювавших ґалійського »середняка«, наша охлократія від такого одного расово усталеного племені завойовників України не походить, і її походженя, як і всіх Українців, єсть найбільше, як тільки можна собі уявити, ріжнородне. Не перейшла вона також через обєднуюче і дисциплінуюче її вихованя в українських національних формах. Тому обєднати свою расову мішанину, позбавлену єдности стихийних хотіннь, одною якоюсь охлократичною ідеолоґією на взірець того, як це зробили напр. італійські фашисти або всеросійські большовики, наші охлократичні інтеліґенти не зможуть. Не зможуть, бо вони не мають за собою такої дисциплінуючої інтеліґенцію школи, яку італійським фашистам дав католицизм, а большовикам цезаро-паністичне самодержавя і культурно-віроісповідна єдність приставших до большовизму жидів. В результаті, серед наших охлократів націоналістів, кожний отаман захоче мати свого ідеолоґа, а кожний ідеолоґ свого отамана. І вся їх націоналістична діяльність виллється вкінці в авантюри дрібних »Наполєонів« і дрібних »Лєнінів« — виллється в добре всім нам відому військову отаманію рознузданих і недисциплінованих військових, та в отруйливі і руїнницькі писання позбавлених пуття, чести і поваги націоналістичних »редакторів«.

Власне серед охлократичної інтеліґенції української найбільше виявляється повний брак єдности, як расової, так і придбаної відповідним вихованям. Ці, що мали-б витворити ясне і обєднуюче »слово« українського націоналізму, яке силою свого меча мав-би здійснити український диктатор, роблять все, щоб оце »слово« (ідеолоґія) стало як найбільше хаотичним і розєднуючим. Наші інтеліґентські націоналістичні обєдинителі »всієї нації« — по свому анархічному індивідуалізмові — єсть найбільші її розєдинителі і руїнники. Всі оці отамани від пера, всі оці гарцівники »незалежної національної думки«, в стократ шкідливіщі ніж отамани від