Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/596

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


аби їх за »правдивих Українців« уважали, віджене як раз Українців від України і доведе в швидкім часі до перемоги на Україні чужоземних метропольних влад. Диктатура одної партії була-б у нас можливою тільки тоді, коли-б за нею, подібно як за диктатурою партії комуністів, стояла якась чужа збройна державна сила, тоб-то тоді, коли-б не було Української Держави.

Врешті охлократичним методом орґанізації — прийнявши, що ці охлократи єств українські націоналісти і що вони хочуть самі без сусідньої допомоги правити Україною — не можна вирішити питання, за чиї кошти буде удержуватись Українська Держава, або, як кажуть Чехи: »хто буде за це платити«, щоб міг появитися український диктатор.

Український Гетьман-Монарх, спіраючись на консервативні, войовничі, але разом з тим матеріяльно-продукуючі і здатні платити податки, елєменти, матиме — а з ним і Держава — матеріяльну піддержку цих елєментів тому, що само істнування цих елєментів буде звязано тоді з істнуванням Української Держави. Але український диктатор-Наполєон зможе опертись тільки на »ґвардію« чи »фашистів«, тільки на войовничі, але матеріяльно непродукуючі ґрупи, які не тільки свому голові Держави не зможуть платити податків, але, навпаки, вимагатимуть від нього, щоб він їм платив добре жалуваня. Відомо, в який спосіб збірається тепер на Україні це жалуваня для »комуністичної ґвардії«. Але чи зможе його збірати в той самий спосіб (а иншого способу при охлократичнім методі нема) диктатор український, як що його влада диктаторська буде дійсно українська, тоб-то як що підставою її буде місцева українська, а не якась чужоземна ґвардія?

Продуцент український міг-би визнати над собою диктатуру матеріяльно непродукуючих войовників та інтеліґенції, одмовитись од своїх політичних прав та від участи у владі, платити їм податки і орґанізувати для них по казьонним приписам матеріяльну продукцію нації тільки тоді, коли-б він стратив всі свої провідні войовничі елєменти (тому большевики так завзято винищили українське земельне дворянство), коли-б він був безсилий, здеморалізований і коли-б ця диктатура уявляла із себе таку сильну державну (військово-поліцийну) і духову (ідеолоґічну) владу, що під її захистом і під її »народніми гаслами«, при помочі стражників і завдяки своїй приналежности до якогось казьонного »союзу українського народу«, цей безсилий і здеморалізований продуцент міг-би примушувати народ до продуктивної праці. Але продуцент український, по большовицькій науці, таким безсилим і здеморалізованим вже мабуть не буде. Треба сподіватись, що серед продуцентів, випробувавших тепер на своїй шкурі метод правління комуністичної охлократії, відродиться войовничий провід, який до нової диктатури над собою не допустить. Він радо поділиться при українській Монархії владою зі своїм братом войовником-непродуцентом; він радо віддасть в його руки залежний од Українського Монарха державний апарат, але, щоб на чолі того державного апарату стояв диктатор, збіраючий самодержавно податки для своєї »ґвардії« — на це україн-