Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/614

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


ізза »наполєоновських« амбіцій ріжних отаманчиків, а всі разом в сердюцьких полках стали стіною біля Українського Гетьмана — то п. Петлюра (тоб-то ця демократична українська інтеліґенція і півінтеліґенція, яку він собою репрезентує) замість комічним »головним отаманом« став-би був тим, чим йому одиноко личить бути: редактором якоїсь патріотичної української газети, яка-б кликала до піддержки Української Армії в її боротьбі за Українську Державу. І тоді була-б ця держава, бо вона в озброєних хліборобських синах мала-б свою опору матеріяльну, а в ідеолоґічній праці української інтеліґенції — свою опору моральну.

І це не єсть — як дехто у нас каже — наука історії по невчасі. Такий самий момент повториться по упадку большовизму і повторятиметься по упадку всякої метропольної влади в Україні. В такий момент долю Української Держави — а з нею і долю Української Нації — все вирішатиме двобій між соціяльно-консервативним хліборобом войовником, природним орґанізатором хліборобського класу, і соціяльно-революцийним українським демократичним та охлократичним інтеліґентом, який намагатиметься природних орґанізаторів хліборобського класу (вчора вони звались »панами«, завтра може зватимуться инакше) від проводу над селянством усунути, самому їх місце зайняти, а для цього владу політичну з їх рук вирвати.

Щоб цей двобій не скінчився знов, як і завжди, неминучою руїною України, мусить бути знайдений компроміс між силами, рішаючими про буття Української Держави. Тільки класократичне Гетьманство-Монархія своїми орґанізацийними формами може такий компроміс цим силам дати. Тільки тоді, коли ці сили одмовляться кожна од своєї необмеженої влади, коли всі вони будуть служити персоніфікованій в особі Гетьмана-Монарха Українській Державі — Держава ця повстане. Хлібороб-войовник дасть їй консервативну опору меча, продукції і податків, — войовник-непродуцент дасть їй сталу фахову армію і державний апарат, а інтеліґенція своєю ідеолоґією і своїм впливом на народ дасть їй моральний авторитет в очах мас. І буде знайдена тоді єдність національна, бо буде один, непорушний, сталий, монархічний національний центр, біля якого будуть зосередковані всі — і консервативні і поступові — думки та напрями в нації.

*  *  *

Нарешті в методі класократичному — в вище представленому способі орґанізації нашого внутрішнього політичного життя — можна знайти єдиний вихід для розвязаня основного проблєму нашої політики зовнішньої: проблєму наших відносин до Москви.

В чім лежить суть цього проблєму?

В умінню Українського Півдня зорґанізувати своє державне життя самому, без помочі Московської Півночі.

Иншими словами: споконвічний український двобій між українським соціальним консерватистом і українським соціяльним революціонером мусить бути вирішений без участи Москви. Укра-