Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/620

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Завтра ми будем мати незалежну і суверенну класократичну Гетьманську Монархічну Українську Державу, коли, забезпечивши себе зовнішнім союзом з монархічною Москвою од московських втручаннь в наші внутрішні справи, ми зможемо власними силами, без московської допомоги, установити на Україні свою власну Гетьманську Владу.

В цьому процесі установленя власними українськими силами своєї власної Української Влади треба розріжняти два зовсім ріжні політичні чинники:

1. місцевих українських соціяльно-консервативних москвофілів, які споконвіку творили і сьогодня творять більшість активних державно-творчих сил місцевого українського громадянства і без яких будова Української Держави власними місцевими силами абсолютно неможлива;

2. дійсну північну Москву, якої втручання у внутрішні українські справи приносило, приносить і буде приносити смерть Українській Державі.

Впливи цих чинників в певні моменти тісно переплітаються, але політик, який до справ українських ставиться поважно і який не живе з ширеня серед українського громадянства політичного хаосу, мусить завжди старанно ці два політичні чинники уміти розріжняти.

Власне на умиснім перемішуваню цих двох політичних чинників і оббріхуваню в той спосіб українського громадянства збудовані всі змагання української демократичної, і охлократичної інтеліґенції наклепами на Українську Гетьманську Державу оправдати своє повстання проти неї і скласти з себе вину за руїну України, яку це повстання принесло. Українські інтеліґенти умисне і свідомо утотожнюють з дійсною Москвою місцевих українських політичних москцофілів, які входили в склад Гетьманських Урядів і в склад цих офіцерських дружин, що, разом з сердюцькими хліборобськими полками, обороняли від українських інтеліґентських руїнників Українську Державу.

Між тим дійсна реальна тодішня Москва — це були большовики, з якими в як найгостріщій суперечности була Гетьманська Українська Держава і з якими були в союзі власне »самостійницькі« українські інтеліґенти. Ця реальна Москва піддержувала всіма силами український »самостійницький« бунт проти місцевої Української Влади, не зважаючи на це, що цю Владу творили місцеві українські москвофіли. А яке-ж було відношеня до цих українських москвофілів, що творили тоді Українську Державу, Москви безтериторіяльної, еміґрантської, проти-большовицької? Звістні накази Дєнікіна проти Гетьманців, — всі злобні бажання як найбільше скомпромітувати Гетьмана Павла Скоропадського, якими повна проти-большовицька московська преса — дають виразну відповідь на це питання і дозволяють ясно опреділити: хто був для московської влади на Україні більше небезпечний — чи соціяльно-консервативні москвофіли, які, паралізуючи Москву своїм політичним москвофільством, зміцнили на Україні свою власну місцеву Українську Владу, тоб-то будували Українську Державу, — чи соціяльно-революцийні »самостійницькі« інтеліґенти, які »рідною мовою« українського анархізму, в інтересах Москви, цю Державу Українську руйнували.