Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/621

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Поголовне знищеня в сучасній зруйнованій і забитій в кайдани Україні українських москвофільских соціяльно-консервативних сил, а одночасно покладеня большовицьких милостей на мертвих і живих українських соціяльно-революцийних літературних і громадських діячів — єсть фактом, що каже всім, хто не хоче брехати або бути оббріхуваним, які — соціяльно-консервативні чи соціяльно-революцийні сили — »хлібороби« чи »есери«, »куркулі« чи »незаможники« — більше небезпечні для московського панування на Україні.

Сьогодня ці самі інтеліґентські »самостійницькі« брехуни і руїнники популяризують старанно в українській пресі всі напади московські на Гетьмана і на Гетьманство. Вони хочуть до решти забити памороки читаючій по українськи публиці (таке задурюваня »рідною мовою« зветься »відродженям української нації«!), запевняючи її, що Москалі стараються представити Гетьмана Павла Скоропадського в найгіршому світлі тому, бо він »московський аґент«, який »хотів піддати Україну Москві«.

Колись для історика цієї доби брехні, яку привела з собою перемога світової демократії, брехня інтеліґенції української (як що він тільки її зможе по архівам відшукати) буде мабуть найбільше характерна. Найбільше характерна тому, бо, позбавлена всієї тієї здержуючої культури, яку ще має здемократизована Західна Европа, ця українська демократично-інтеліґентська брехня виступила на Україні у всій своїй мерзенній примітивній наготі і найшвидче довела найслабшу зо всіх европейських здемократизованих націй — націю українську — до загибелі.

В чім виявлялась, виявляється і буде виявлятись небезпека для України від втручання Москви у внутрішні українські справи?

В споконвічнім піддержуваню Москвою всякого українського бунту проти власної місцевої Української Влади на те, щоб цим бунтом місцеві соціяльно-консервативні і державно-творчі сили українські стероризувати, а стероризувавши, примусити їх до відмови од їхніх власно-державницьких змаганнь і до признання над Україною без всяких застережень московської державної влади.

В чім була, єсть і буде причина москвофільства соціяльно-консервативних державно-творчих українських сил?

В споконвічній анархічности і споконвічнім політичнім руїнництві тих соціяльно-революцийних українських елєментів, які репрезентують »українство«, і у внутрішній немочі українських соціяльних консерватистів впоратись власними силами з бунтом оцих, репрезентуючих і монополізуючих для себе »Україну«, анархістів.

Тільки усунувши причину зла можна уникнути його шкідливих наслідків.

Ні один з наших консерватистів москвофілів не тому москвофіл, що він »любить Москву« і орґанічно без неї не може жити. Він москвофіл, бо весь унаслідований ним історичний український досвід каже йому, що він власними силами з українським руїнником впоратись не може. Пропорціонально до політичного руїнництва і політичної нікчемности тих, що репрезентують ідею України, росте на Україні політичне москвофільство тих, що репрезентують на Україні ідею державного ладу і державної творчости. Не плаксивими закли-