Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/622

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


наннями на »рідну неньку« і »рідну мову«, не смішними обвинуваченями в »чужинстві«, а доводом — доводом фактами — що Україна це не синонім анархії і політичної глупоти — буде знищена причина українського соціяльно-консервативного політичного москвофільства і воно раз на завжди щезне на Україні.[1]

Возстановленя Гетьманства — але не в колишній формі монархії елєкцийної, яка себе на Україні політично не оправдала, а в формі монархії невиборної дідичної, яка забезпечує більшу стійкість і більшу силу Верховній Владі — може дати нашим соціяльно-консервативним силам обєднуючу їх точку опори і усунути їх »сам-собі-панську« розпорошеність — головну причину їх внутрішньої слабости.

Персоніфікація Гетьманства в Роді Скоропадських, який вже був і став знов Родом Гетьманським, дасть основи українському лєґітимізмові і усуне головну небезпеку для українського монархізму: самознищеня в боротьбі за »найкращих кандидатів«.

Піддержка Гетьманства і тієї частини українських соціяльно-консервативних державно-творчих сил, яка за ним стоїть, представниками »свідомої України« — в першій мірі інтеліґенціею українською (творцями ідеолоґії нації), українськими військовими (представниками її збройної сили) і взагалі тією новою провідною орґанізаторською верствою, що зпосеред мас народніх вибивається — переконає всю москвофільську соціяльно-консервативну українську масу, що Україна це не анархічне — моральне та матеріяльне — розби-

  1. Тут при нагоді звертаю увагу на цей дуже важний факт, що у нас, так само, як і в Польщі, москвофільство політичне (про яке тут мова) зовсім не йде в парі з помосковщеням культурним: з орґанічним перейманням московської (охлократичної і »общерусской«) культури. В Польщі найбільшими політичними москвофілами єсть соціяльно-консервативні елєменти, які одночасно в собі найбільше національної польської культури по традиції одідичили і заховали. І навпаки: найбільшими політичними москвофобами єсть елєменти соціяльно-революцийні, власне найбільше московською культурою заражені. Так само і у нас. Найбільше традицийної, орґанічної (а не словесної!) української культури заховали в собі елєменти соціяльно-консервативні, політично москвофільські (згадати хоч-би колишніх Свято-Юрських каноників з одного кінця Української Землія старе Полтавське Земство — з другого). Знов-же найменше орґанічної, традицийної культури української посідають, і найбільше московською культурою орґанічно перейняті всі наші елєменти соціяльно-революцийні, однаково чи під соусом революцийно-ліберальним (в роді напр. »кадетів«) чи під соусом революцийно-соціялістичним (в роді п. Винниченка) чи під соусом революцийно-націоналістичним (в роді п. Донцова — теж зрештою соціяліста московського толку по походженю, способу думаня, культурним навикам і громадському вихованю). В цій боротьбі веденій під прапорами українства тими, що духово і культурно найблизчі до Москви (»не правіще кадетів« — як себе »свідомі Українці« самі характеризували), проти тих, які єдині на Україні орґанічну українську культуру національну в собі мають, а разом з тим політичного порятунку од московської зарази в покликаню на Україну московської влади шукають — лежить одна з головних причин величезної трудности сотвореня Української Нації і будови Української Держави.