Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/625

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


ського болота, европейських країнах. Але що з того, що ми матимем правдиву і життєздатну ідеолоґію, коли не буде у нас настільки сильної орґанізації, щоб цю нашу ідеолоґію серед Українців і для Українців реалізувати.

Три найбільші небезпеки загрожують розвиткові нашої орґанізації а разом з тим і майбутній Гетьманській Українській Державі. 1. Зневіра в Україну великої більшости цих соціяльно-консервативних місцевих українських елєментів, на яких тільки і може опертись Українська Держава. 2. Очернююча і дискредитуюча українські Гетьмансько-монархічні державницькі зусилля, діяльність »свідомої« і репрезентуючої Україну української інтеліґенції, — діяльність, яка зневіру в Україну серед всіх місцевих державно-творчих сил на Україні збільшує. 3. Врешті неорґанізована маса українських Гетьманців-монархістів (в тім числі і зпосеред очернюючих нас сьогодня українських інтеліґентів), що появиться на Україні в день упадку большовизму.

Чи самою тільки ідеолоґією можна ці три найбільші для нас небезпеки побороти?

Українського державно-творчого пориву, необхідного для перебореня зневіри в Україну серед місцевих соціяльно-консервативних сил, не можна помислити, розуміється, без ідеолоґії. Але марна надія самою тільки ідеолоґією українську соціяльно-консервативну масу в напрямі українського державно-творчого зусилля зрушити і за собою потягнути.

Так само було-б великою наївностю сподіватись »переконати« самою тільки ідеолоґією більшість »свідомих« українських інтеліґентів. Не можна переконати в потребі орґанізованої боротьби за власну державу і в правдивости єдине можливого способу здобуття Української Держави тих, що живуть власне з хаосу, дезорґанізації і недержавного українського гниття. Наша ідеолоґія, коли вона останеться тільки в сфері ідеолоґії, буде завжди для більшости інтеліґентів українських або »утопією«, або »гумористикою«, або »вигадкою панів«, — і лайки та брехні, які сипатимуться на нас зпід їхніх пер, будуть зовсім, позбавлені — необхідного для всякої дискусії та переконуваня, а випливаючого тільки з однаковости хотіннь — зусилля розуму і думки.

Врешті не буде ані часу ані змоги переконувати самими тільки ідеолоґічними політичними дискусіями цю політично темну, непривичну до політичного думаня і од природи анархічну масу, яка в день упадку большовизму, шукаючи виходу для своїх стихийних хотіннь, може кинутись раптом під прапори українського монархізму.

Щоб українська монархічна орґанізація могла в страшних умовах української недержавности, анархії і хаосу, переборити всі перешкоди — вона мусить, крім ясної, правдивої і життєздатної ідеолоґії, мати велику внутрішню силу моральну і силу матеріяльну. Про силу матеріяльну не пора говорити тут, на еміґрації. Але сила моральна мусить виковуватись вже тут. Як що має істнувати класократична Гетьманська Українська Держава, то зерно її мусить,