Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/71

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Старі ідеалісти-республіканці — пише Chesterton — будували демократію на тій ідеї, що всі люде рівно й однаково інтеліґентні. Але сучасна здорова, трівка демократія будує себе на переконаню, що всі люде рівно й однаково ідіоти.[1]

Наша нація в послідніх часах і тепер орґанізувалась і орґанізується по принціпам і методам демократичним. Романтичної ідеольоґії старих демократів і віри старого демократичного індивідуалізму в людину й націю, як колектив однаково розумних і добрих людських одиниць, наша демократія, як було сказано, не перейняла й перейняти не могла. Отже мусіла вона перейняти ідеольоґію демократії нової — оцеї, як каже вище цитований автор — демократії здорової й трівалої.

І коли прирівняти націю до військової кольонни, що під проводом такої новітньої демократії машерує „до світла, добра й поступу“, то, вживаючи російського військового терміну, „равненіе“ такої кольонни буде все на найтемніщих і найзлобніщих. Бо коли бува про цю власне катеґорію хоч на хвилину провідники демократичної нації забудуть, то вона на підставі демократичних законів народовластія, негайно зорґанізується в нову народню, більше демократичну партію, що негайно-ж замало демократичних провідників поскидає. Тому ці провідники, памятаючи про оту, всім їм погрожуючу небезпеку, мусять так писати й так поступати, щоб і своєю духовою діяльностю і своїми ділами отих найтемніщих і найзлобніщих задовольняти.

Для першої ціли служить демократична преса, для другої влада й одинока сила демократії, сила золота. Компроміс між золотом і злобою та темнотою така коротка формула політичної рівноваги в кожній республіканській демократії. Ця формула фатально тяготіє над кожним демократичним суспільством і їй мусять служити навіть найкращі, найбільш ідейні одиниці, що до нації по демократичним методам зорґанізованої належать. Про це треба памятати кожному, хто помилково думає, що в демократіях одиниця може нести особисту за свої ідейні громадські діяння відповідальність.


Модовий місяць нашої інтеліґентської демократії, коли вона вся в „одній сімї“ була в Центральній Раді, при тім сама й єдина, без „большовиків“ і без „гетьманців“ — давно вже минув. Тепер, підчас свого дальшого поступу, вона вже пересварилась, поділилась і має вже очевидно свою лівицю, а через те має й свою правицю. Але при тім єсть такі демократичні партії як приміром партія ес-ерів, що належать і до республіканського Уряду й до демократичної правиці (в Національній Раді в Камянці) і до антіурядової лівиці (в Радянськім бльоку в Відні). Питання: кого й що репрезентує така партія? І чи взагалі всі ці демократичні, більш або менш соціялістичні партії, це представниці якихось орґанічних, економічних і політичних класових інтересів чи просто хвилеві товариства демо-

  1. G.-R. Chesterton: Le Napoléon de Notting Hill.