Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/84

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


du Commerce de l’Industrie et de la Banque“, орґані міжнародних конгресів торговлі й промисловости, що виходив під патронатом французьких республіканських міністрів торгу, промисловости, закордонних справ і фінансів і під патронатом Торговельної Палати в Парижі, під редакцією Гайема і Шльосса і при діяльнім співробітництві Ед. Когена, Раффаловича, А. Наймарка й инших.

Крім основної засади, що „приватна власність на землю повинна бути скасована“, теоретично обґрунтовуєтся в тому проекті друга, ще в нас поки універсалами не проголошена теза, а саме: понеже всі люде мають однакові права до всіх земель, то випадок народження людини в тій або иншій країні повинен бути зрівноважений (contrebalancé) її правом вільно пристати (libre accès) до всякої країни світу.

Я-би дуже радив нашим ідейним соціялізаторам і експропріяторам землі познайомитись з тим проектом, бо думаю, що між всіми соціялізаторами землі на світі панове з „Інтернаціонального Огляду Комерції, Індустрії і Банків“ суть єдині, свідомі й практичні соціялізатори, що знають, чого вони хотять і бавитись в рятування людства при допомозі ідеальних устроїв не мають ані часу, ані охоти.

*  *  *

В старих республіках, як приміром у Франції, вся суть політичного життя полягає в тому, що там капіталістично-фінансова буржуазія не править державою сама особисто, а при допомозі демократичної інтеліґенції. При поділі впливів в сучасних демократичних республіках інтеліґенція одержує монополь на експльоатацію політики. Кошти на це при помочи проґресивних податків і всяких добровільних фінансових проявів „громадського почуття і обовязку“ жертвуються не безпосередньо народними масами, а буржуазією, яка сама вже способами економічного визиску мусить відбивати ці розходи на „народі“. Народ отже звертає всю ненависть свою на буржуазію, яка й борониться від нього як може за допомогою народніх політиків. Коли-б буржуазія раптом зникла, ці політики мусілиб від оборони народніх прав перейти самі до збірання коштів на своє удержання безпосередно з народа, а це, як показує практика, діло для народніх трибунів дуже небезпечне.

Тому то демократична та народолюбна, більш або менш соціялістична інтеліґенція мусить в інтересі самозаховання так республіканську політику вести, щоби, лякаючи буржуазію народнім гнівом, не залякати її аж до смерти, а заступаючись всіма силами за народ, не допустити його до соціяльної революції. І наша молода республіка з правлінням тієїж самої інтеліґентської демократії, моглаби удержатися тільки в такім випадку, колиб:

1. Не побідила на Україні соціяльна революція, що цю демократичну інтеліґенцію, як політичний чинник, змете;

2. коли-б не зорґанізувались й не скріпилися українські національно активні й політично сильні та чесні, неполохливі аристократичні продукуючі класи, отже, або клас робітничий, про-