Таке рішення уважалося вже успіхом Галичан, що були при Польовім Штабі, яким подобалася роля командантів армії і які, як могли, так поправляли довіря вищих воєнних властей до Галичан. Рівночасно пішла просвітно-аґітаційна робота серед армії повним ходом. До кождої частини від полка в гору поприділювано політкомів (політичних комісарів), майже самих галицьких старих або свіжо повставших комуністів. Аґітація була звернена проти галицького уряду взагалі, а проти Диктатора зокрема, які запропастили, мовляв, Галичину, проти сліпої дісціпліни, яка панувала в галицькій армії і проти старшин, одначе проти останніх дуже обережно, бо як проти уряду находилися ще сякі такі арґументи, то проти своїх старшин стрільці не давали собі багацько говорити, заявляючи, що старшини разом з ними терпіли і гинули в боях і від пошестей, отже вирізувати їх, як деякі „революціонери“ рекомандували, нема защо. І дійсно я не чув ні одного випадку побиття галицького старшини зі сторони стрільців, навідворот знаю про випадки зворушаючої вірности, любови і пожертвування стрільців для своїх старшин. „Революційного духа“ стрільці ще сяк так приймали, як довго він не зачіпав їх національних святощів і почувань. Колиж заборонено співати „Ще не вмерла Україна“, носити синьо-жовті відзнаки і тризуб, конфлікти почали загострюватися. Стрільці шукали виходу в „компромісових“ відзнаках, скомбінованих з тризуба і червоного тла під ним, або
