з червоної звіздки на синьо-жовтім тлі. Одначе і це заборонено. Тут замітне те, що старшини такій забороні кінець-кінців піддалися, а прості стрільці ні.
Крім того заосмотрення стрільців ставало з кождим днем гірше і в парі з тим росло невдоволення. До того внутрішного невдоволення прибуло ще і невдоволення з причини відношення радянської власти до українського національного руху взагалі, про що напишу пізніще. Наконець дуже уступчиві мирові пропозиції радянської влади супроти Польщі зовсім розчарували Галичан в їх надіях освободити Галичину при помочі більшевиків. Рівночасно аґенти Петлюри робили свою роботу. Від галицької влади найменших вказівок ані інформацій не було, а аґенти Петлюри почали розсівати вісти, що антанта „визнала“ Галичину (фраза, яка в кождім Галичанині викликує тепер і сміх і біль), що Петрушевич погодився з Петлюрою, що влада в Галичині в руках Українців, що разом з Поляками воюють і Галичане, які вернули з Італії, що потверджувала впрочім нота Чічеріна до Бенеша з протестом проти формування галицьких частин „проти більшевиків“ на території Чехо-Словаччини і т. и. Коли при тім всім ще взяти на увагу страшенну тугу стрільців за Галичиною, за родиною, то дасться зрозуміти той нерозумний крок більшости галицької армії, який вона зробила в останних днях квітня 1920 р., переходячи нібито на сторону Петлюри, а в дійсности до Поляків. Ви-
