— Дуже гарне відносно української делєґації, не дивлячися на молоді літа поодиноких делєґатів, що було одинокою їх хибою. Натомість надзвичайно прикре враження довелося перенести від більшовицьких делєґатів, що поводилися надзвичайно ганебно. Делєґатами були Троцький, Йоффе, Сокольніков і інші. Мусів я зужити багато енерґії, стримуючи себе у свойому поведенні з тими пройдисвітами, що захотіли на політиці робити ґешефт. Нераз брала мене охота показати тим панам двері. Але наш уряд вимагав якнайскорше зробити мир з Росією, то ж я мусів себе стримувати, щоб не перервати переговорів.
— А як представлялися делєґати з України?
— В повному контрасті до більшовиків. Перша моя зустріч з представниками України є як найкраща. Вони залишили в мені найкраще враження, як під оглядом своєї інтеліґенції, культурности, інтелєктувального стану, так теж під оглядом гарячого патріотизму. Тих делєґатів будете мати змогу сьогодні пізнати на обіді, на який я вас запрошу, і який відбудеться в салях нашого старшинського зібрання.
Задоволений тією щирою розмовою з такою гарною людиною, пішов я до свойого помешкання, щоб трохи відпочати.
Обід почався в просторій салі старшинського зібрання. З початком обіду ґен. фон Гофман припровадив двох цивільно вбраних панів і їх мені представив. Це був знаний мені з Берліна п. Севрюк і п. Любинський, улраїнський міністер закордонних справ. По звичайному привитанні засіли ми до обіду. Ґен. фон Гофман посадив мене по правій стороні від себе, а пп. Любинського і Севрюка напроти себе. Ґен. фон Гофман, починаючи обід, сказав:
— По старому східньому звичаю обід пічнемо чаркою горілки.
Час обіду переходив на дружній гутірці. Участь в обіді брали старшини ґенерального штабу східнього фронту в числі понад 50 людей. Гофман в щирій розмові зі мною пригадав мені те, про що він вже згадував. Іменно надто молодечий вік українських міністрів і делєґатів. При тім підкреслив мені, що це майже все студенти київських високих шкіл. Почавши від премієр-міністра Голубовича, а скінчивши на отут присутнім міністрові закордонних справ Любинськім. А щоб це мені доказати, він звернувся до Любинського:
— Скажіть, будь ласка, скільки вам літ?
— А вгадайте — відповів трохи сконстернований Любинський.
— Я гадаю, 21 літ — відповів жартівливо Гофман.
— Не вгадали, бо 22 роки.
З такими самими питаннями звернувся Гофман і до Севрюка, який, як показалося, теж був надто молодим, студентом з першого, чи другого року університету. При тих запитах Гофман щиро сміявся, штур-
29
