Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/55

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


старшин, підстаршин й козаків. Всім приявним казав я підготовити відповідні промови й за пять днів явитися в мене. Хто з усіх делегатів буде мати найкраще виготовлену промову, буде представником нашої дивізії при Центральній Раді.

У висліді того, так сказати б, конкурсу, обрано від старшин сотника Мироновича, що був юрист по освіті, а відтак при Директорії займав пост персонального секретаря Головного Отамана; делегатом від підстаршин був Петро Науменко з Катеринославщини, від козаків Іван Чумак з Полтавщини.

У призначений Грушевським день я зі своїми старшинами й делегатами явився в Раді. Тут секретар віддав нам одну льожу. Наші делегати ждали на свою чергу. Прийшла черга й делегати виступили один по другому.

Першим читав свою промову сотник Миронович. Промова була гарно складена. Зміст: про життя старшин в часі війни, в полоні, про виконання своїх обовязків в дивізії та про встановлене братерське відношення до козаків. За весь час істнування дивізії не було потрібно уживати ніоднієї кари, щоб удержати дисципліну. Самі козаки прекрасно знають про свої завдання і повинності.

Після промови Мироновича Центральна Рада нагородила його оплесками.

Підстаршина Науменко говорив краще, головним чином тим, що промову виголошував а не читав. Зміст був подібний до промови Мироновича. Одначе слово було виголошенне з більшим чуттям і через те його нагородили більшими оплесками.

Врешті почав промовляти простий козак Чумак. Цей свою промову виголосив без відчитування. Говорив палко, з натхненням та зі справдішним даром промовця.

Висловив тяжкі переживання козаків на фронті в час світової війни а ще більше в полоні, в якому одиноким щастям було те, що прийшла до них культурна робота наших братів емігрантів зі Союзу Визволення України. Там ми — казав Чумак — пізнали, що ми сини України, що наше завдання боротися за Україну та емірати за її добро, як це робили наші славні предки Запорожці. З гарячим почуттям і зі зворушенням приняли ми заклик Центральної Ради ставати в ряди української армії та хоронити кордонів України. І ми вступили в ряди дивізії синьожупанників. Ми пішли на поклик нашої Матері України. Наші серця горіли палкою любовю і гарячим бажанням станути на оборону нашої землі, напоєної кровю наших гордих і одважних дідів. Ми, як орли, рвалися на оборону Золотоверхого Городу нашої землі. Коли прийшли, то кинулися до праці. Ми держимо всі стійки в Києві майже без відпочинку. Ми держимо порядок в Києві й околицях, роззброїли збольшевичене населення Києва. Одначе це