Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/56

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


для нас замало, ми хочемо йти на фронт, ми хочемо боротися проти ворогів України на полі бою. А тимчасом проти нас відчувається щораз більше ворогування таки наших земляків. Хто каже, що ми німецькі наймити, хто що ми контрреволюціонери, що ми большевики, та врешті, що ми прислужники буржуазії. А ми — ми українські вояки, що боремося за Україну та її землю. Ми хочемо, щоб земля України належала українському селянинові й тільки українському. Ми хочемо, щоб варстати й копальні України затруднювали тільки українських робітників. Ми врешті хочемо нашої держави, нашого ладу й порядку. За ті права ми хочемо боротися і ми готові’за них на Смерть. Ми дуже щасливі висловити наші переконання та почування перед хвальною Радою. На закінчення скажу ще раз, що ми просимо Українське Правительство, вислати нас на фронт — це є бажання моє і всіх моїх товаришів з цілої дивізії синьожупанників.

Козак Чумак говорив свою промову приблизно пів години. Вся Рада слухала зі запертим віддихом кожнього його слова. А коли він скінчив, вибухла буря оплесків і ентузіястичних окликів на честь козаків дивізії Синіх.

По короткім часі піднісся зі свойого місця голова Центральної Ради проф. Грушевський і висловив своє почуття симпатії та повного довіря до козаків синьої дивізії. Заразом зложив щиру подяку делегатам тієї дивізії за непохитний патріотизм та їхню готовість до боротьби за батьківщину.

До голосу прийшов представник Полтавщини дядько Андрійчук. У селянській свиті, у вишиваній сорочці, зі сивими козацькими вусами. Високого росту, в літах понад шістьдесятку. Промовляв селянською мовою, з гарячим серцем нащадка козаків. Промову закінчив зі сльозами на очах: — Який я щасливий що дожив тієї хвилини, коли можу чути слова такого запалу наших вояків. Тепер я можу спокійно вмірати з вірою, що наша Україна буде тривкою могутньою державою, коли має таких синів-борців за її щасливе вільне життя та за її одвічні права.

Андрійчук говорив це все зі щирим почуттям твердої мужицької душі. Його устами говорило село української нації в тодішній епосі. Ця промова була теж принята незвичайно бурхливими оплесками.

Я не сподівався осягнути таку вдачу від виступу делєґатів дивізії. І справді виступ представників синьожупанників в Раді та їхні гарячі промови викликали широкі коментарі в українській київській пресі. Вся преса зі захопленням передавала перебіг засідання Ради та зміст промов поодиноких бесідників. Завдяки пресі перед українською суспільністю було виявлене правдиве обличчя моєї дивізії. Преса підкреслювала многонадійність такої військової частини. Ворожо поставилася преса суто-соціялістична, московська й комуністична, називаючи дивізію націоналістичною.