з поміж себе людей, які ставали ідейними послідувачами Антоновича і переходили з польського національного табору в український (напр. др. О. Юркевич, граф М. Тишкевич, відомий соціялістичний діяч Б. Ярошевський та инші).
Пішов за ними і Липинський. Але він дещо инакше зрозумів свою ролю і своє завдання. Він бачив, що Антонович та його товариші, різко зриваючи з своєю власною суспільною верствою, з своїм оточенням, навіть із релігією, — до певної міри тратили реальний грунт під собою, деклясувалися і приходили в український табор дійсно як перебіжчики, приносячи з собою тільки свою особу. Ціла верства, з якою вони зривали, залишалася на своїх прежніх позиціях, попрежньому віддаючи цілий свій економічний і культурний вплив у краю на службу польській ідеї. Деякі з товаришів Антоновича, захопившись ідеєю безпосереднього „служення народові“, кидали університет і йшли на села, стаючи народніми вчителями або волостними писарями і тим способом безплідно і майже безслідно витрачали свої сили, всі здібности і свою освіту на боротьбу з дрібними перешкодами феодально-поліційного режіму. Життя ішло своїм шляхом, і їхні жертви витрачались марно. Тим часом, працюючи по архівах і близче знайомлячись з історією України XVII стол., спеціяльно з добою Богдана Хмельницького, Липинський усе ясніще і ясніще приходив до переконання, що власне своїм державно-творчим, конструктивним характером діяльність великого гетьмана завдячувала в першій лінії участи в його ділі української шляхти. Ця шляхта, в значній мірі уже спольщена, стаючи на бік козацького повстання, що його підняв Хмельницький в 1648 p. проти Польщи, зразу надала цьому повстанню державний характер. Участь шляхти дуже скоро обернула стихійний козацький бунт, повстання однієї козацької верстви, піддержаної роздратованою кріпацькими утисками селянською масою — у широку національну революцію.
Не бачучи собі порятунку з боку все більш впадаючої в анархію Польщі, ця шляхта мріяла витворити незалежну Українську Державу, щоб бути у себе господарями на власній землі, а не залежними від варшавської метрополії колоністами.
Та несприятливі історичні обставини не дали встояти незалежній Українській Державі. Україна була поділена між Польщею і Москвою, і та частина української шляхти, яка опинилася під Польщею, дуже скоро спольщилася зовсім.
