драхм і метнувся відшукувати Стелію, щоб тікати далі з нею. Але Стелія пропала. Від якоїсь жінки він довідався, що вона за скілька день перед тим разом із иншими втікачами, подалась у глиб країни за відділом грецької піхоти, що туди відступала. Він пішов у тому-ж напрямку, скрізь шукаючи Стелію й роспитуючи про неї. Лише через тиждень він її знайшов цілком випадково і зовсім в иншому місці, поблизу Пунти. Ві побив її й навіть хотів убити за зраду, але вона впала йому в ноги і присягалася, що пішла не своєю охотою, а зо страху, бо солдати росказали їй, яке лихо було всім дівчатам і молодицям од турецьких нізамів (солдатів), довідалась од них теж, що її батька і старшого брата Турки силою забрали копати окопи, а село їх спалили і сплюндрували. Надто-ж не знала вона нічогісінько, що з ним, Ставросом, діється: чи живий він чи вбитий, чи може й його Турки на окопні роботи погнали. І Ставросів гнів ущух. Він пішов із нею далі у глиб грецької землі, аж поки в одному селі знайшов собі службу польового сторожа і лишився там жити зо Стелією. Там вони прожили, бідуючи, скілька місяців. Але Ставрос почув од людей, що в сусідньому місті лекше заробити собі хліб на тютюновій фабриці. Стелія була вагітна, і довелося їм лишитись у тому селі, коли вона обродилась. Тоді, вже з дитиною, подались вони до міста. Подорозі дитина вмерла, і таким чином у них обох стали вільні руки. Спочатку видалася їм та праця на тютюновій фабриці
