напосівся передражнювати її. Раз, вернувшись до дому, вона застала Антона, шо прийшов ніби-то довідатися про здоров'я її чоловіка. Через скілька день він прийшов ізнову і приніс на гостинець оранжів. Ставрос дивився на нього спочатку неприхильно, але потім, коли Антін приніс риби і вина, він був йому радий. Вона не дала свому чоловікові пити вино і з цього приводу мала суперечку з Антоном. Чоловік роскричався на неї, але з того часу Антін уже не приносив вина, хоч і приносив инші гостинці і завжди старався зустріти Стелію десь на-одинці й зачепити її. Майже що вечора він вештався коло їх двору; хоч Стелія й уникала зустрічі з ним, але він кепкував собі з того і, сміючись, казав їй, що від його вона не викрутиться і буде таки належати йому.
Цілий тиждень він не приходив, але позавчора знов його лихо принесло.
— Чи буде здоров Ставрос — думала Стелія, дожидаючись лікаря. Але почула вона з хати голос чоловіка, що гукав її, встала, відчинила двері і ввійшла у хату.
— Де ти пропадаєш, ти! — крикнув він на неї з серцем. — Цілий тиждень нема тебе, — ну, то хоч на роботі; а сьогодня чого-ж ти мене покидаєш самого?
І Ставрос застогнав, нарікаючи.
— Ось тутечки за порогом сиділа на сонечку з дитиною; то-ж і їй, бідній, треба погрітися на сонечку і подихати свіжим воздухом, — виправдувалася Стелія. Їй стало жаль хворого і вона собі подумала, що недобре
