у Ставроса, і теперішнє одиноцтво дуже лякало її, майже так, як дитину лякає якась примара, якась чудна тінь дерева або-шо. І той незрозумілий, майже дитячий страх одбірав у неї останні сили.
Згадавши про свою родину, вона знов ізгадала, з яким страхом вона покидала її, коли втікала зо Ставросом. Мати її була тоді хвора, — може тепер її вже нема на світі. Тоді вона проплакала цілий день за матір'ю. Потім вона роспитувала всіх людей, що приходили з тої країни, але нічого від них не довідалась, — вже три роки тому минуло. Теж саме і про батька не могла нічого довідатися: чи живий і чи в тому-ж таки селі проживає. Вона, бувало, коли ще чоловік її здоровий був, набиралась охоти довідатись до рідного села і росшукати свою родину, — але спиняв її повсякчасний страх, її полохливість, що батько може не прийме її навіть у хату, може прокляв уже за те, що вона втекла з тим чоловіком, за якого не хотіли її віддати. Так вона тих замірів своїх і не здійснила. Иноді снилося їй, що батько і брати ганяються за нею з палицями та різками, — що часто бувало і в дійсності за її дівочого віку, — і такі сни не могли додати їй одваги. Пригадувала вона собі, як її, вже дорослу дівчину, побили за те, що вона завела знайомість зо Ставросом. І тепер новий страх обіймав її, коли вона уявляла собі, як стане вона перед дверима батькового дому з дитиною своєю на руках — і знов здрігалася, бідна, з жаху і сама себе
