питала: чи варто йти до родини, коли замісць потіхи, поради й порятунку може знайти вона там глум, зневагу, бійку і знов може доведеться звідтіля втікати? А як не до родини йти, то куди-ж? Той світ широкий, невідомий був їй страшний, як безодня якась, і так вона його боялась, одинока, безпорадна, ще й з дитинкою на руках!
І Стелія заплакала гірко, безпомошно…
Дитина знов прокинулась і знов почала шукати груди. Стелія взяла її на руки дала їй порожню, ялову грудь. Воно поссало її і кинуло та знов почало плакати. Стелія з серцем ударила дитину, але це не заспокоїло її і вона закричала ще дужче. Втім Стелія з жахом почула гавкання двох великих собак. Вмить вона скочила на рівні ноги і, смертельно перелякана, оглянулась навколо. Дитина не вважала на це і кричала ще голосніше. Собаче гавкання наближалося. Незабаром на другому березі річки стали дві здоровенні страшні собаки і забігали по березі, гавкаючи на Стелію і вишкирюючи страшні зуби; вони пробували перескочити річечку, але вона була занадто широка. Якийсь людський голос гукав на собак, кличучи їх назад, але тої людини не було видко за густими кущами і верболозом. Але Стелія прожогом побігла назад, не в напрямку до села, а в бік, полями, першою доріжкою, яка попалась. Куди саме вона бігла — вона про це й не думала і опам'яталася з того переляку тільки тоді, коли знов станула перед водою, мабуть
