хитаючись подав ся в зад; потім чемно, по французьки промовивши до дами подав їй руку і запровадив її, ще безмовну від тих пригод, у друге, ще не захоплене пожежею крило палати, де вона впала в цїлковиту нетяму. Тут — коли швидко потім надбігли її перелякані служницї, він заходив ся покликати лїкаря, надїваючи капелюх запевнив, що вона швидко прийде до себе, і вернув назад до бою.
В короткім часї укріпленє здобуто зовсїм, і комендант, що боронив ся ще лиш тому, бо йому не хотїли дати пардону, цофав ся власне з послабаючими силами до порталю дому, коли з нього вийшов росийський офіцер з дуже розпаленим обличєм, і кликнув до нього, щоб піддав ся. Комендант відповів, що він лише ждав сього завізваня, віддав йому свою шпаду і просив дозволу піти до замку і оглянутись за своєю ріднею. Росийський офіцер, що судячи по ролї, яку відіграв, бачилось, був одним із провідників штурму, дав йому сей дозвіл в супроводї сторожі, сквапно станув на чолї одного віддїлу, порішив боротьбу, де вона ще могла бути сумнївною, і обсадив живо всї важнїйші пункти кріпости. Швидко потім він вернув на подвірє, дав наказ зупинити пожежу, що почала скажено ширити ся, і сам при тім
