і пішов до свого покою, то члени його лишили ся знов і не знали що думати. Комендант стояв на тім, що треба лишити дїло природному розвоєви. Ґраф певно числив при свойому вчинку на своїх свояків. Инакше се стяглоб на нього нечесть і деґрадацію. Панї Ґ… запитала дочку, що вона думає про нього? і чи не згодилась би на яку будь заяву, що запобігла би нещастю? Маркіза відповіла:
— Найлюбійша мамо! Се неможливе. Жаль менї, що мою вдячність виставляють на таку тяжку пробу. Але я рішила ся не виходити вдруге замуж і не хочу наражувати свого щастя, тай ще так нерозважно, на друге різіко.
Надлїсничий заввважив, що коли се її незломна постанова, той така заява моглаб бути хосенною, а вонож майже неминуче дати йому яку будь. Полковниця докинула, що коли сей молодий чоловік, що відзначує ся так многими надзвичайними прикметами, виявив свою готовість осїсти в Італїї, то по її думцї його предложенє заслугує на певне узглядненє, а рішенє маркізи вимагає ще розміркованя. Надлїсничий усївши біля неї запитав, як він особисто подобаєсь їй? Маркіза відповіла з деяким заклопотанєм: „Подобаєсь і не подобаєсь менї“ — і по-
