кий брате!“ Втиснула ся до покою і кликнула: „Наймилїйший таточку!“ і простягла до нього руки. На її вид комендант обернув ся до неї плечима і побіг до своєї спальнї. Коли вона бігла за ним, крикнув їй: „Геть!“ і хотїв затріснути двері; та коли вона ридаючи та благаючи не давала замкнути їх, він нараз попустив, і коли маркіза війшла до нього, побіг до затильної стїни. Вона кинулась йому, оберненому до неї плечима, власне до ніг і дрожачи обхопила його колїна, коли пістолет, який він ухопив, саме в хвилї, коли він зривав його зо стїни, випалив і вистріл з лускотом бухнув до стелї.
— Пане мойого житя! — скрикнула маркіза, поблїдла як труп, устала на ноги і вийшла геть із його покоїв. Уходячи до своїх кімнат велїла зараз запрягати і смертельно знесилена сїла на кріслї та почала сквапливо одягати своїх дїтий і велїла пакувати свої річи. Власне держала найменше на колїнах і обвивала його хусткою, щоб негайно, скоро все буде готове до від'їзду, сїдати до повоза, коли війшов надлїсничий і на розказ коменданта зажадав від неї, щоб дїтий лишила тут.
— Моїх дїтий? — запитала вона і встала. — Скажи свойому нелюдяному
