багато Галичан встигло заздалегідь переховатися).
З Київа приїхав до Одеси поручник Галицький із повновластями з штабу червоної армії в справі визволення з тюрми і перевозу Галичан до Київа. Одеська „чека“ поставилася до цього страшенно ворожо. Кінець-кінцем позволено Галицькому забрати Галичан і вивезти їх окремим поїздом до Київа. Галицький оголосив це в часописях і закликав всіх Галичан (також тих, що переховувалися в підполлі), щоб зареєструвалися на виїзд. Багато послухало цього зазиву. І ті, що вийшли з тюрми, і ті, що добровільно зголосилися до від'їзду, повсідали в призначені ваґони і ждали від'їзду, який мав — наступити в ночі. Були там старшини й стрільці, жінки й діти. Паровіз не надходив і всі полягали спати.
По півночі прибули чекісти з кулеметами, тихенько обступили поїзд Галичан і зразу стали сипати кулями по ваґонах, вбиваючи та ранячи сплячих чоловіків, жінок та дітей. Не беруся малювати того страшного образу, який счинився в наслідок цього нападу большевицьких розбишак, бо навряд чи перо людське в стані, як слід представити ті, серце розриваючі, сцени… Скажу тільки коротко: кого не вбито на смерть, того опісля арештовано, а ранених відставлено до
