попід загородами, гостро вдивляючись у темряву ночі, — він праворуч, я ліворуч, — чи не з'являться денебудь марсіяни, що, нам здавалося, були повсюди навколо нас. В одному місці ми наткнулися на досить чималий вигін, спалений, почорнілий і встелений ще навіть теплим попелом, і устелений багатьма жахливо попеченими й покаліченими людськими трупами; але — дивна річ: у всіх обгоріли тулуб і голова, а ноги й чоботи були цілі! Навколо лежали шматки потрощених порохових скриньок та гармат, а далі, футів п'ятдесят, лежали трупи коней.
Містечко Шін, як видно, уціліло від зруйнування; воно було заможне. Скрізь панувала тиша. Трупів ми не бачили; проте ніч була така темна, що й бачити когось не було змоги, особливо на пішоходах. В Шіні мій подорожній став скаржитися, що стомився й хоче пити; отже ми постановили спробувати залізти у якусь хату.
Перший дім, куди ми влізли з деякими труднощами, через вікно, як виявилося, була маленька напіввідокремлена дача. Але там ми не найшли ніякої їжі, крім цвілого сиру. Зате найшли чисту воду, а, крім того, тут я захопив сокиру, що могла бути нам корисна, щоб вломитися в якийсь інший дім.
Ми перейшли дорогу там, де вона повертає на Мортлейк. Тут ми побачили білий дім серед саду, а навколо — стіну. В коморі ми знайшли цілий склад усякої їжі: два буханця хліба в кошику, великий шматок сирого м'яса й півстегна шинки. Я навмисне подаю такий детальний список, бо нам довелося два тижні жити з цими харчами. Під полицею стояли кілька пляшок пива, а на полиці лежало два мішки зелених бобів та кілька жмутів зів'ялої салати. Двері комори виходили не просто в кухню, а в сінці, поруч неї. Тут у кутку лежали дрова й стояла шахва з посудом, де ми найшли щось із півдюжини пляшок бурґундського вина, консервовану лососину та дві бляшанки бісквітів.
