добору. Важливий лише один мозок, — він і залишиться. Крім мозку, великі шанси на існування має рука — „учитель і аґент мозку“. В той час, коли інші органи тіла будуть зникати, руки мають стати довші.
Сказане жартом часто стає правдою, і на марсіянах ми бачимо безперечний, фактичний приклад такого пригноблення розумом тваринної частини організму. Я, принаймні, зовсім серйозно гадаю, що прабатьки марсіян вельми наближалися своєю структурою тіла до людини і що шляхом поступового розвитку мозку й рук, — що обернулися, нарешті, у два жмути чутливих, тоненьких полапок, — вони перетворилися в ті істоти, яких ми нині знаємо. Без тіла мозок мусив розвиватися ще своєрідніше і, не маючи ніяких емоційних нашарувань, властивих людським істотам, став самолюбніший.
Є ще одно, чим марсіяни відрізняються від нас. На перший погляд ця ріжниця може декому здатися дрібна, малоцінна й випадкова. Мікроорганізмів, що викликають на Землі так багато всяких хвороб і страждань, або ніколи не було на Марсі, або санітарія марсіян уміла винищити їх до щенту за кілька віків тому. Жадна з усіх численних заразливих та інших смертельних хвороб, що отруюють наше життя, — ніякі тифи та сухоти, пістряки[1], пропасниці, ніякі тяжкі опухи не скаламучують спокійного життя марсіян.
До речі, коли вже я розпочав оповідати ріжниці життя на Марсі й на Землі, то мушу сказати ще кілька слів про одно цікаве явище: про Червону Траву. Очевидячки на Марсі переважає яскравий криваво-червоний колір рослин, а не зелений, як у нас. Принаймні, все те насіння, що принесли з собою марсіяни, — навмисне чи випадково, — завше давало червоні паростки. Але з усіх цих рослин тільки рослина, що зветься в народі „Червона Трава“,
- ↑ Cancer.
