витримали конкуренцію з земними породами й прийнялася на Землі. Друга червона рослина, Повзучка, прожила на Землі недовго й мало хто її бачив. Але Червона Трава розрослася надзвичайно пишно й навдивовижу хутко. Вже на третій чи четвертий день нашого примусового сидіння в розваленому будинкові вона вкрила всю яму і її соковиті, як у кактуса, пагінці оповивали наше трикутнє віконце в стіні. А далі я бачив її на полях, на шляхах — всюди: вона розрослася по всіх околицях, надто там, де протікала вода.
Марсіяни, як доведено анатомічними дослідами, мають слуховий орган, тільки замість вух, як у людей, вони мають одну круглясту бубенну болону ззаду голови. Очі їхні бачуть приблизно так само, як і наші; тільки та ріжниця, що блакитний і фіялковий кольори, за Филіпсом, здаються чорні для них. Висловлювалася гадка, що марсіяни порозуміваються між собою за допомогою звуків і рухами полапків. Це говориться, наприклад, в тому талановитому, але написаному трохи наспіх, памфлеті, що я про нього вже згадував і що був за головне джерело для знайомства з марсіянами. Безперечно, його писала людина, що не бачила марсіян або хоч і бачила, то лише мигком. Можу сказати, що з усіх нас, які лишилися живі після цієї руїни, ніхто не бачив їх так близько й так довго, як я. Це, звичайно, не є моя заслуга, а випадок, але я стверджую лише те, що справді було. Я по кілька годин придивлявся до марсіян і стверджую, що бачив їх, як вони незграбно виконували найскладнішу, наймудрішу і найважчу працю учотирьох, уп'ятьох, а одного разу навіть вшестьох, не порозуміваючись ні рухом, ні звуком.
Своєрідне їхнє виття завше чулося перед їдою. В ньому не було ніяких модуляцій і воно аніяк не мало значіння сигналу. На мій погляд, це було просто видихання повітря, — підготовчий акт до їжі. Я маю принаймні елементарне знання, що марсіяни порозуміваються без ніякої допомоги
