фізичних засобів, і я переконався в цьому, не зважаючи на всі свої великі упередження. Перед наступом марсіян, читачі, що їм доводилося читати мої статті, певно, пригадують, що я писав і, здається, з великим захопленням проти телепатичної теорії.
Марсіяни одежі не носять. Їхні поняття прикраси й пристойности різняться від наших, що, звичайно, цілком зрозуміло. Цього ще мало: вони не тільки не відчувають змін температури, але атмосферне тиснення, очевидячки, не відбилося ані трохи серйозно на їхньому здоров'ї. Хоча марсіяни й не носять одежі, але в усьому іншому, що може штучно поповнити фізичні сили, вони, безперечно, мають величезну перевагу над людьми. Ми, з своїми самокатами та ковзунами, із своїми летальними машинами, із своїми рушницями та гарматами і т. ін., лише розпочинаємо ту еволюцію, що її марсіяни вже перейшли. Можна сказати, що марсіянин — це мізок, який вибирає для себе, залежно від потреб, те чи інше тіло, зовсім так, як людина надіває одежу, і залежно від погоди сідає на самокат, коли поспішає, або бере парасоль, коли йде дощ.
І серед усіх цих механічних пристосувань особливо вражає одна цікава особливість: у них зовсім нема того, що становить характерну особливість майже всіх механізмів, зроблених людьми, — нема колеса. З усіх речей, що вони занесли на землю, ні в жадній не помітно навіть натяку на вжиття принципу коліс. А здавалося б, що ним мусили б користуватися, хоча б для пересування з місця на місце.
Треба зазначити з приводу цього одно цікаве явище, що й на нашій Землі природа ніколи не подала натяка на колесо або ж подала інші способи для розвитку ідеї використання колеса. Та марсіяни або не тільки не знають колеса (що мало ймовірне), або ж утримуються використовувати його, але навіть в їхніх апаратах навдивовижу малий вжиток зроблено з непорушної осі
