Та коли ця дивовижність становища стала ясна в моїй свідомості, над усім взяв гору могутній голод. На боці від ями, за стіною, оповитою листям червоних рослин, я побачив нічим не зачеплений клаптик городу. Це піддало мені думку пошукати там харчу; я пішов просто туди, то по коліна, то по саму шию зникаючи в червоній траві. Гущавина трави ховала мене від світу й надавала безпечности моєму почуванню захисности.
Стіна була заввишки шість футів, а коли я спробував перелізти її, я побачив, що ніяк не можу дістати ногами її гребінь. Тоді я пішов уздовж стіни й дійшов до кутка; там лежав великий камінь, щось ніби сходи, по яких я, таким чином, зліз на стіну, а звідти потім стрибнув у город. Я найшов там трохи цибулі, трохи ріпи й чимало не достиглої моркви. Все це я захопив із собою, переліз через другу напіврозвалену стіну і, вибравшись на шлях, обсаджений червоно-кривавими деревами, пішов у напрямку до К'ю. У мене було лише дві думки: добути харчів і якнайхутчіш, — наскільки, звичайно, вистачить у мене сили, — вийти на простір з цього проклятого закутку, з чужого, казкового світу навколо ями.
Трохи з боку шляху, на галявині, я побачив купку грибів і поїв їх геть чисто до одного. Але ці сурогати їжі лише збільшували мій голод. Далі, в тому місці, де розпочиналися луки, на шляху й по обидва боки його ясніли великі калюжі темночервоної води, наче після повені. Спочатку мене це вельми здивувало, бо було посушливе літо, але потім я узнав, що це з'ясовувалося буйним тропічним ростом червоної трави. Всюди, де лише зустрічала ця дивовижна рослина воду, вона розросталася надзвичайно хутко й до велетенських розмірів. Її плодючість нема з чим порівняти. Ледве її насіння попало в воду Веї й Темзи, воно зразу випустило паростки й велетенські листки його вкрили воду в обох річках, загачували їх та виганяли воду з берегів.
