вогка шкіра. Двоє великих чорно-кольорових очей пильно дивилися на мене. Він був круглий; мав щось схоже на обличчя. Під очима був рот, безгубі краї якого ворушилися, дрижали й випускали слину. Тіло збігалося й конвульсивно знову випростувалося й пульсувало. Кволий додаток — помацок ухопився за край циліндра, а другий загойдався в повітрі.
Той, хто не бачив живого марсіянина, ледве може уявити їхній дивовижно жахливий вигляд. Чудернацький, з загостреною верхньою губою рот, що скидався на V, брак брівних горбків і підборіддя під загостреною нижньою губою, безперестанне тремтіння цього рота, купа помацків, мов у Ґорґони, шумливе дихання легенів у чужій атмосфері, очевидна важкість і болячість в рухах, завдяки більшій притяговій силі землі, і понад усе — надзвичайна гострота величезних очей, — це все разом творило вражіння, близьке до нудоти. Олійно-рудава шкіра скидалася на опеньок, а в незграбній розрахованості повільних рухів було щось невимовно страшне. Навіть з першої зустрічі, з першого погляду мене охопили огида і страх.
Раптом страхіття щезло. Воно вивалилося через край циліндра й гепнулося в яму з чвоканням, схожим на падіння великого пакунка зі шкірою. Я чув, як пролунав характерний басовий крик, і тої ж хвилини друге створіння, схоже на перше, похмуро з'явилося в глибокому отворі відтулини.
Тут скам'янілість мого жаху пройшла. Я обернувся й якнайхутчіш кинувся до першої купки дерев, що стояли від ями, може, на сто ярдів, щокроку спотикаючись і падаючи, бо я не міг одвернути своє лице від тих потвор.
Там, між кількома молодими соснами й вічнозеленими кущами, я зупинився, важко дихаючи, і став чекати дальших подій. Вигін навколо піскових ям був усіяний народом, що, так само як і я, стояв у напівзачарованім жахові; люди очей не зводили з цих створінь чи, краще б
