Якесь зачарування паралізувало всі мої члени після того, коли я побачив, як марсіяни вилізали з цього циліндра, що переніс їх із їхньої плянети на нашу Землю. Я все стояв на колінах у ялівці, втопивши свій погляд в окіп, за яким вони приховалися. В мені відбувалася боротьба між жахом і цікавістю.
Я не насмілювався піти назад до ями, хоч почував непереможне бажання заглянути в неї. Я почав переходити з місця на місце, шукаючи вигідної точки для спостереження і ввесь час поглядаючи на піскові купи, що ховали цих нових гостей. Раптом у повітрі проти сонця, що заходило, майнули якісь чорні й тонкі линви, мов пужална або наче полапки октопуса[1], і знову сховалися назад, а далі поволі колінце за колінцем вистромлювалася тонка складна жердина з приточеним до вершка круглим диском, що крутився хитким рухом. Що могло б там діятись?
Більшість глядачів збилася в купку, — одні на дорозі до Вокінґу, а інші в напрямі до Кобгему. Напевно й вони переживали ту саму внутрішню боротьбу, що й я. Кілька осіб були недалеко від мене. Я підійшов до одного з тих людей, — що, як я завважив, мешкав в сусідстві зо
- ↑ Октопус — морська тварина з вісьмома ногами-полапками та міхуватим тілом.
