безпечно; а може приголомшені мешканці стежили звідти за всіма страхіттями ночі.
Від Ріплей до кінця Перфорда я їхав долиною Вей і не бачив червоного відблиску. Коли я виїжджав на маленький горбок за Перфордською церквою, заграва знову стала перед очима, а дерева навколо здригнулися від перших віщунів бурі, що насувалася на мене. Я почув, як на Перфордській церкві продзвонило дванадцяту годину ночі; потім з'явилися обриси Мейборського горбу з його верхами дерев і дахів, що чорно й гостро відбивалися на червоному небосхилі.
Коли я дивився на це, раптом прозорий, зеленкуватий світ замахнув, мов крилами, коло мене й освітив дорогу та далекий ліс біля Аделстону. Кінь так рвонув, що я аж похитнувся. Я бачив, як зеленовогниста смуга прорізала хмари, раптом освітила чорний хаос і впала в полі ліворуч мене. Це була третя летюча зоря!
Слідом за нею фіолетовим світлом затанцювала перша блискавка бурі й загуркотів грім, мов із тисячі гармат. Кінь прикусив удила і рвонув уперед.
Ми летіли вниз по схилу, що збігав до взгір'я Мейборського горба. Блискавки одна за одною, мов іскри, без перерви краяли пітьму. Удари грому, що гуркотів майже безугавно з якимсь особливим тріском, були скорше подібні на роботу велетенської електричної машини, ніж на звичайний гуркіт грому. Блискавка засліпляла й збивала з дороги, дрібний та рясний град бив мені в лице. Я з усієї сили підганяв коня, поспішаючи з'їхати в долину.
Спочатку я звертав увагу лише на дорогу перед собою. Але раптом мій погляд прикувало щось невідоме, що прудко сунулося вниз з протилежного боку Мейборського схилу. Спершу я подумав був, що це мокрий дах хати, але при світлі блискавок я побачив, що воно хутко котилося. Для ока це була невловима картина: темрява, що бентежила вас зовсім, — потім того, блискуча, мов у день,
