Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/112

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 99 —

Товариш з тебе грубий і лихий;
Без тебе я не так багато страчу.
Працюю цілий день як сам не свій,
Стараюсь догоджать, мов раб який,
А ласки в пана все таки не бачу.
 Фавст: Цей тон за все сподобався мені!
Ти надокучив, ще й подяки ждеш.
 Мефістофель: А як ти, нещасний син землі,
Своє життя без мене доживеш?
Хто вилічив тебе від клятої хвороби
Безмислих прагнень тай уяв?
Не будь мене, то ти давно би
Зі світу в гріб повандрував.
Чого тікаєш в ці печери й скелі,
Мов ті сичі та сови невеселі?
Чого з каміння, з моху пєш росу,
Як жаба щось шукаєш по траві?
Чудове тут проведення часу!
Сидить ще доктор в тебе в голові.
 Фавст: А чи ти знаєш, скільки сил нових
Я набіраюсь в захистах природи?
Колиб ти тільки це пізнати міг,
То ти не чорт, як би мені не шкодив.
 Мефістофель: І справді! скільки насолоди!
В росі, в траві що-дня куняти.
Душею небо й землю обіймати
Та надуватись аж до Божества природи,
В глибінь землі закопувать стремління,
І в грудях відчувати всі шість днів творіння
Та в гордощах давать собі, не знаю, що за імя,
Свій дух зі всесвітом любовно сполучити,
А зникне зовсім син землі,
Тоді фантазії свої,
Не скажу навіть як, — скінчити.
 Фавст: Тьфу на таких!
 Мефістофель: Вас правда в очі коле;
Казати: тьфу! — ніхто вам не закаже.
А чисте вухо не знесе ніколи
Тих слів, що «чисте» серце скаже.
А врешті, це ще не велика шкода!
Брешіть самі собі, як добра є нагода;
Хоч хутко вам набридне й те!
Ти знову трошечки протерся, —
Не стане сил у твого серця,
Як божевілля й жах прийде.
Ну, годі вже! Забув ти про коханку?