Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/128

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 115 —

Душать мене!
Тут важко!
Повітря більше!
 Злий Дух: Ховайсь, чи ні! а гріх і сором
Ти не сховаєш.
Повітря? світла?
Горе тобі!
 Хор: Quid sum miser tunc dicturus,
Quem patronum rogaturus,
Cum vix justus sit securus?
 Злий Дух: Свої обличча відвернули
Святі від тебе!
Бояться чисті
Тобі подати руку!
Горе!
 Хор: Quid sum miser tunc dicturus?
 Ґретхен: Сусідко! Вашу фляшку! (Впадає в непритомність.)


ВАЛЬБУРГІЄВА НІЧ.
Гори Гарц.
Околиця Шірке й Елєнд.
Фавст і Мефістофель.

 Мефістофель: Тобі не забажалось помела?
А я би взяв здорового козла.
На цій дорозі ми ще до мети далеко.
 Фавст: Ні; доки сила ще в ногах не знемогла,
Я з паличкою лізу в гору легко.
Навіщо нам скорочувати шлях?
Так гарно йти по горах та ярах,
Здійматися на ці високі скелі,
З яких спадають ручаї веселі.
І сила десь береться ще в ногах.
Весна берези зодягла в зелене,
Соснина теж відчула вже її;
Весна впливає навіть і на мене.
 Мефістофель: Признатися, це все чуже мені.
У мене в тілі захололо,
Для мене краще сніг або мороз.
Сумного місяця непевне коло
Червоним сяйвом розлилось
І дуже зле освічує дорогу:
То в камінь вдаришся, то в дерево, то в пень.
Хіба попросим на підмогу