Мефістофель: Тобі не забажалось помела?
А я би взяв здорового козла.
На цій дорозі ми ще до мети далеко.
Фавст: Ні; доки сила ще в ногах не знемогла,
Я з паличкою лізу в гору легко.
Навіщо нам скорочувати шлях?
Так гарно йти по горах та ярах,
Здійматися на ці високі скелі,
З яких спадають ручаї веселі.
І сила десь береться ще в ногах.
Весна берези зодягла в зелене,
Соснина теж відчула вже її;
Весна впливає навіть і на мене.
Мефістофель: Признатися, це все чуже мені.
У мене в тілі захололо,
Для мене краще сніг або мороз.
Сумного місяця непевне коло
Червоним сяйвом розлилось
І дуже зле освічує дорогу:
То в камінь вдаришся, то в дерево, то в пень.
Хіба попросим на підмогу
