Ми й тут не будемо одні.
Фавст: А я би десь хотів посидіти на скелі.
О, й там вогні! і в гору вється дим.
І там юрба збірається до злого.
Тож виясниться дещо потайного.
Мефістофель: Чимало тайн нових зародиться і в тім.
Хай світ шумить великий, ми не чуєм.
Ми в затишку гарненько задомуєм.
Це здавна звісно. Певне чув і ти,
Що в світі-велитні маленькі є світи.
Ось молоді відьми зібралися тут голі,
Ну, а старі розумно зодяглись.
Будь приязний до них, подякуєш колись!
Крихітку терпцю маю, а втіх буде доволі.
Я чую: близько музика гуде.
Аж уши глушить. Треба привикати.
Тут нншої й не можна ожидати.
Я підійду і приведу тебе.
Нових знайомих буде тут чимало.
Що кажеш, друже? Місця тут замало?
Ти подивись: нема кінця, зі краю,
Ото сот огнів навколо зайнялось,
Танцюють, пють, кохають, варять щось
Ти кращого не бачив ще, гадаю.
Фавст: А як ти тут покажешся між ними,
Як чорт, чи може просто чарівник?
Я скрізь ходить incognito привик,
Сьогодняж треба вже з відзнаками своїми.
Підвязки на нозі не бачить тут ніхто.
За те в пошані кінське копито!
Ти бачиш слимака? Він вже приліз сюди
І без очей мене вже спостеріг,
Сховатися я тут би вже не міг.
З огню та в полумя мн ліземо. Ходи!
Я буду тут як сват, а ти як наречений.
(До кількох, що обступили багаття.)
Отарі панове! мудрі ви та вчені,
Хіба ви вже не любите похмілля?
Гаразд, що ви при купці сидите.
Отож ми вас попросим на весілля.
Досить, що дома ви самітно сидите!
Генерал: Чого нам ждати від народу?
Хоч скільки ми подбали про людей,
А в них, як і в жінок, ввійшло вже в моду,
Що першенство в них має молодий.
