Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/48

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 35 —

І не жахатися невиданих тварюк.
З утіхою зроби цей крок останній,
Хоч би і мав ти там розвіятись в нірвані.
 Тепер до тебе, кришталева чаро!
Виходь з старого дивного футляру!
Про тебе я й не згадував давно, —
Ти на бенькетах прадідів блищала,
Гостей поважних звеселяла,
Навкруг стола кружляла ти вино.
Твоя оздоба — все мистецька річ;
А звичай — віршом різьбу обясняги,
Одним ковтком тебе опорожняти —
Згадали не одну мені веселу ніч.
Тепер не передам тебе другому.
Не скажу дотепу на вигляд твій нікому,
Бо тут на дні — занадто хмільний сок.
Брунатна барва. — плід мого старання,
Її я вибрав без вагання.
І від душі останнє привітання
Новому ранкові — останній мій ковток.

(Притуляє чашу до уст. В ту мить чути голос дзвонів і хоровий спів).

 Хор янголів: Христос воскрес!
 Мир вам, нєвтіншії,
 Смертники грішнії,
 Скором колишнії,
 В сяйві небес!
 Фавст (остановившись): О, що за звуки, дивні, чарівні
Мене спинили — від напитку того?
Невжеж ви, дзвони, кажете мені
Про першу мить Великодня святого?
Я чую, ніжні хори, ваш веселий спів,
Що то колись в ночі з уст янголів летів,
Про кращий заповіт від Бога.
 Хор мироносиць: Чистою мирою
 Тіло обмили ми,
 Господа з вірою
 В гробі зложили ми.
 Над плащаницею
 Й хустами плачемо,
 Ах, ми Спасителя
 В гробі не бачимо.
 Хор янголів: Христос воскрес!
 Зло сокрушилося,
 Пекло розбилося,
 Гляньте, звершилося
 Чудо чудес.