Ваґнер: Проходка з вами, докторе, на полі
Чимало може чести принести.
Хоч сам сюди не вийшов би ніколи,
Я не люблю такої простоти.
Ці круглі, скрипка, гомін, крики —
Такі ненависні мені;
Кричать мов божевільні, танцюють наче дикі,
І це в них радощі й пісні!
Вівчар зібрався йти в танок,
На ньому стрічка тай вінок,
Гарненько він прибрався.
Танок під липою кипів.
Далеко нісся дужий спів.
А гей-же, гей!
Та гей-же, гей-же, гей!
Він хутко в вир самий пірнув.
І ліктем дівчину штовхнув,
Узявшися за боки.
З під лоба глянула вона:
«Чи в тебе розуму нема?»
Гей-гей! а-гей!
Та гей-же, гей-же, гей!
А там, скажено попливло;
Навколо весело гуло,
Спідниці підлітали.
Аж піт котився по лиці,
Плече з плечем, рука в руці.
Гей-гей! а-гей!
Та гей-же, гей-же, гей!
«Не вірю, знаємо ми вас
Дівчат дурили ви нераз,
Дурна, котра попалась! .
А всеж: за ним пішла вона,
З під ліпти линула луна:
Гей-гей! а-гей!
Та гей-же, гей-же, гей!
То скрипка, снів і галас.
Старий селянин: Це гарно, пане доктор, з вас,
Що нас не відцурались ви,
Такий учений ви у нас,
