Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/55

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 42 —

 Що дня кінця чумі благав.
 І щож? — не виблагав нічого!
 Подяка їх — для мене глум один.
 О, як би ти хоч знав той жаль кровавнй!
 Як мало батько мій і син
 Є гідними такої слави!
 Мій батько тихий, чесний чоловік,
 Що над природою і всім, що так чудесно.
 Хоч і по сьому, але завше чесно, —.
 Даремно бився цілий вік;
 В гурті замислених адептів,
 У чорній кухні працював.
 І після довгих там рецептів
 Одно до другого зливав.
Був тут червоний лев і князь охочий,
Що в теплій купіллі на лілії женивсь,
Горіли у вогні на постелі дівочій,
Їх шлюб з одних світлиць до других виносивсь,
А там зявлялася помалу
Цариця молода в напитках трав;
 Ось тут був лік; а хорі умірали,
 А чи хто видужав, ніхтоб не роспитав.
Отак то ми на цих лугах та горах
За пільгою чортів вилічували хорих,
І тратили ще гірше від чуми.
Я сам — то тисячам давав цієї трути,
Вони погибли всі. І я тут мушу чути.
Як ще своїх катів вихвалюють вони.
 Ваґнер: Чиж це вас має турбувати?
 Для чесної людини вже доволі,
 Коли вона з своєї волі,
 Завдання батька зможе виповняти.
 Як свого батька тільки поважаєш,
 То мусиш сам його слідами йти;
 А потім, як і сам знання придбаєш, —
 Твій син дійде до вищої мети,
 Фавст: Щасливий ти, як є надія в тебе,
 У морі блудів правду віднайти.
 Чого не знаєш, того власне й треба,
 А що пізнав, не потребуєш ти.
 Та годі нам оцю роскішну мить
 Затроювать скорботніми думками!
 Поглянь, вечірнє сонце вже горить
 Над зеленю повитими хатками.
 Вже хилиться, і день згасає в млі.
 Нове життя чекає свого ранку.
 Колиб я крила мав та від землі