Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/68

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 55 —

Колишні дітські почування
Зробились пеклом свіжих муз
Тож проклинаю я від нині
Всі чари, що тримають тут
Життя, неначе в павутинні,
Щоб ми не кинули цей кут.
Прокляття тій жадобі слави,
Що в путах держить вічний дух;
Прокляття всій красі лукавій.
Дурману всіх очей та вух!
Прокляття снам, прокляття мріям.
Маєткам, почестям людей!
Прокляття й нам, коли радієм
В обіймах жінки та дітей!
Прокляття золоту, мамоні,
Що родить наші вчинки злі.
І всім достаткам в кожнім домі.
Прокляття щастю на землі!
Прокляття сокам винограду.
Коханню, вірі, а в кінець
Надіям проклятим за зраду, —
А перш за все. — тобі, — терпець!

 Хор духів: Горе! горе!
Нащо ти розбив
Найкращий світ
Гнівною рукою?
В руїнах він лежить.
Пів-боже, під тобою.
Ми носимо
Румовища в Нірвану,
Голосимо
Над минулою красою.
О, сильніщий
Між земними синами!
Коли гарніщий
Ти в грудях світ відбудуєш.
Почнеш життя новітній біг.
То ти в той день
Зазнаєш втіх,
А потім почуєш
Нових пісень!
 Мефістофель: Це голос моїх
Друзів малих!
Чуєш, що вони кажуть?
До життя нового раджуть.
Кинь цеп кут!
Ти сохнеш тут.