Тут думка гасне.
Духи кличуть в світ прекрасний.
Та годі вже тобі своїм одчаєм гратись.
Що мов той крук пє кров тобі з грудей!
В найгіршім товаристві будеш ти здаватись
Людиною, не кращим від людей.
Лиш не бери за зле оці слова мої!
Тебеж не ставлю я поміж півдиких.
А хоч і сам я не з панів великих. —
Як тільки ти довіришся мені.
Щоби зі мною в згоді жити.
То вірно буду вже служити:
Все дам тобі, про що ти мариш.
Як щирий твій товариш. —
Яка там справа не булаб. -—
Я твій слуга, покірний раб!
Фавст: А що за це попросиш ти для себе?
Мефістофель: До цього ще мине чималий піст!
Фавст: Ні, ні! Чорт хитрий еґоїст.
Не служить за спасибі в небі. —
У нього єсть своя користь.
Скажи ясніш, не заходи з далека!"
Такий слуга для дому небезпека.
Мефістофель: Я буду тут тобі слугою.
Годити всім забаганкам твоїм.
А як ми там зустрінемся з тобою.
То ти мені одслужиш цим самим.
Фавст: Що буде там, для мене це дурниця:
Як тільки цей світ провалиться.
То хай собі десь инший настає!
На цій землі росли мої бажання,
Тут сонце світить на мої страждання,
А як в душі і не буде почування,
То все майбутнє більше не моє.
Про це й балакати не треба.
Навіщо цих других розмов.
Чи є в глухих просторах неба, —
Як тут, — ненависть і любов.
Мефістофель: Як так, то не вагайся й хвильки!
Небавом, як умовимося тільки.
Своїм мистецтвом я тебе розвеселю.
Ніхто не бачив того, що тобі даю.
Фавст: Та що ти даш мені, нікчемний чорте?
Чи дух людський, його стремління горде
Такі, як ти, збагнули в цім віці?
Ти маєш страву, що не дасть пожитку.
